Глава 34

Кейт вийшла з кімнати, зав’язуючи на зап’ясті тонкий браслет, і одразу ж попрямувала до кухні. Її погляд впав на Джейсона, який стояв, гордо схрестивши руки на грудях, біля чайника.

— Ну, як тут справи? Чай готовий? Чайник живий? — вона примружила очі, ніби очікувала побачити якийсь катаклізм.

— Чайник у повному порядку, місіс Скептицизм, — відповів він із самовдоволеною посмішкою, жестом показуючи на чашки, що вже стояли на столі. — Я не тільки зберіг йому життя, а й проявив справжню майстерність у мистецтві чаювання.

Кейт уважно глянула на нього, ніби оцінюючи рівень щирості.

— Чудово. Тепер ти можеш їхати додому, — сказала вона, беручи чашку і сідаючи на диван.

— Не можу, — Джейсон зітхнув і розвів руками.

— Що значить “не можу”? — запитала вона, піднімаючи брову.

Джейсон, не сказавши ані слова, дістав коробку шоколадних цукерок і продемонстрував їй одну з них, тріумфально піднявши її перед собою.

— Ось чому, — урочисто заявив він.

— Що? Цукерки? — Кейт невдоволено зітхнула. — Ти з’їв мої цукерки?

— Не просто цукерки. Алкогольні цукерки! — підкреслив він, гіперболічно розтягуючи слово “алкогольні”, ніби пояснював щось надзвичайно важливе.

— І що? Одна цукерка? Від неї тобі нічого не буде.

— Від однієї? Згоден, нічого, — кивнув Джейсон, виймаючи другу цукерку. — Але я пішов далі, — сказав він і одразу ж відправив її в рот.

Кейт схрестила руки на грудях, спостерігаючи, як він дістав третю, потім четверту.

— Ти що, серйозно?

— Дуже серйозно! — промовив він, уже з повним ротом, від чого слова звучали глухо. — Тепер у моїй крові точно більше дозволеного проміле.

Він демонстративно показав коробку, яка вже спорожніла наполовину, і гордо посміхнувся, облизуючи пальці.

Кейт вибухнула гнівом, уперши руки в боки:

— Та звідки ти взявся на мою голову?!

— Ммм, із твого кафе, — Джейсон невинно посміхнувся, як дитина, що намагається уникнути покарання.

— О Боже… — вона театрально закотила очі. — Ти не залишишся у мене, ти зрозумів?

— Але мені не можна за кермо, — Джейсон усміхнувся ще ширше, ніби це був ідеальний аргумент.

— Мені начхати на це! — обурено вигукнула Кейт.— Я тебе не знаю, навіть толком не розумію, хто ти такий і що ти тут загубив! А раптом ти посеред ночі мене зґвалтуєш чи, ще гірше, вбʼєш?

–Що?! - Джейсон широко розкрив очі,

ошелешений такою заявою. — Ти що

таке кажеш? Я ніколи в житті не вчиню нічого подібного! З чого такі думки?

— А з того, що ти сторонній, чужий чоловік, якого я бачила двічі за своє життя! І перша зустріч була, скажімо так, не найкращою. Я не знаю тебе. Не знаю, на що ти здатний.

— Ну, за першу зустріч я вже виба-

чився, — Джейсон спробував заспоко-

їти ситуацію, піднявши руки вгору, як під час капітуляції.

— Повір, думки про тебе це не змінило, - Кейт схрестила руки на грудях, упираючись

поглядом йому в очі.

- Але ти знаєш хоч щось про мене.

Ну нехай навіть і не найкраще, - він

трохи нахилив голову, мовби шукав

її підтримки.

— Але тут я зовсім для іншого. Щоб захистити тебе. Щоб із тобою нічого не трапилося.

— А хто захистить мене від тебе?

— Від мене тебе не потрібно захищати, — серйозно сказав він, дивлячись їй прямо в очі.

— Та й що зі мною може трапитися? — кинула Кейт із саркастичною посмішкою. — Якщо мало б щось статися, то вже сталося б раніше, коли я тебе не знала. Чому зараз?

— Тому що є люди. Погані люди, — Джейсон зробив паузу, обдумуючи, як краще сформулювати свої слова.

— Гірші за тебе? — зіронізувала Кейт, піднявши брову.

— Так, — тихо, але твердо відповів він. — Значно гірші. Якби не вони, я б зараз не був тут. Вони… так би мовити, мої вороги. І якщо вони вирішать тиснути на мене, цілком можуть використати тебе.

— Твої вороги? — Кейт звузила очі, скептично оглядаючи його. — Чим же ти займаєшся, що в тебе з’явилися вороги?

— Це… складно, — Джейсон трохи відвернувся, ніби намагаючись зібратися з думками, а потім знову повернувся до неї. — Я не можу розповісти тобі все.

— Не можеш? — гмикнула Кейт, схрещуючи руки на грудях. — Тоді чому я маю тобі довіряти? Може, ти вигадуєш це все, щоб залишитися тут?

— Кейт, це не вигадки, — його серйозний тон змусив її напружитися. — Я розумію твої сумніви, це нормально. На твоєму місці я б теж сумнівався.

—Чому ти вирішив, що мене можуть використати, щоб тиснути на тебе? Я хто тобі? Дружина, сестра, дівчина? Хто? Правильно, ніхто!

Джейсон ступив крок до неї, але одразу ж зупинився, коли вона інстинктивно відступила назад.

— Я знаю, як це виглядає, — сказав він, трохи зменшуючи напругу в голосі. — Але в їхніх очах це вже важливо. Для них достатньо побачити мене з однією дівчиною більше одного разу, і це вже сигнал.

— Ах, он воно як, — насмішкувато відповіла Кейт. — Тобто вони звикли бачити тебе щодня з різними дівчатами, а тут щось “незвичне”, так? Це ти маєш на увазі?

— Ну, якщо говорити прямо, то так, — зітхнув Джейсон. — Думаєш, мені подобалося міняти дівчат, як рукавички? Ні, зовсім ні. Я знав, до чого це може призвести, і не кожна хотіла б мати справу з моїм життям. Але я… збився зі шляху. Ти приворожила мене, і я на мить забув, що моє життя — це не те, чого заслуговують звичайні дівчата.

— Може, поділишся більше про своє “цікаве” життя? — її голос був одночасно іронічним і зацікавленим.

— Вибач, не можу. І не хочу обтяжувати тебе. Як тільки усе владнається, я зроблю так, щоб тебе це більше не торкнулося.

— Ох, який ти романтик і жертва в одному флаконі! — пирхнула вона. — Мені можна виделки?

— Виделки? — Джейсон здивовано підняв брови. — Навіщо?

— Щоб зняти оцю твою лапшу з вух, — саркастично відповіла Кейт.

— Якщо ти мені не віриш, я не буду тебе переконувати, — зітхнув він. — Але дозволь мені залишитися. І якщо боїшся — напиши Сарі.

— Сарі? — Кейт підняла брову. — І що я маю їй написати?