Глава 31

Кейт підійшла до Джейсона з усмішкою й сказала:

— Не віриться, що ти все з’їв і випив.

— Ну, я ж дав слово, а я завжди стараюся його дотримувати, — відповів він, посміхаючись. — Та й заради твоєї усмішки я готовий ще стільки ж з’їсти.

Дівчина здивовано витріщила очі.

— Та ну, не смішно, — засміялася вона.

— Чесне слово! Хіба що трішки часу для відпочинку, щоб попередній тур засвоївся, — сказав Джейсон, хитро посміхаючись.

Обидва розсміялися.

— Бачиш? Можеш спокійно розмовляти, навіть на «ти», — жартівливо підняв він брови.

— Це в мене вже просто сил немає ні на що, — відповіла Кейт, трохи зітхнувши. — Я, власне, підійшла спитати: можу нести рахунок? Ми вже скоро зачиняємося. Або, може, хочеш ще щось? — вона засміялася, злегка нахиляючи голову.

— На сьогодні вистачить, — відповів Джейсон, сміючись. — Неси рахунок, а я тим часом збігаю в туалет.

Він підвівся, легенько торкнувся вказівним пальцем її носа й додав:

— От на усмішку ти завжди повинна мати сили.

Кейт почервоніла й засміялася, поки Джейсон попрямував у напрямку туалету.

Кейт подала рахунок до його столика, але Джейсона там ще не було. Злегка зітхнувши, вона розвернулася й пішла збирати свої речі, сподіваючись піти додому трохи раніше, хоч на кілька хвилин.

Тим часом, повертаючись із туалету, Джейсон помітив Сару неподалік і звернувся до неї:

— Скільки часу ви закриваєтесь?

— Ну, працюємо до сьомої вечора, але ще хвилин п’ятнадцять будемо все закривати, — відповіла вона, поправляючи рушник на плечі.

— Дякую, — кивнув Джейсон і рушив до свого столика. Там він побачив рахунок і пробурмотів собі під ніс:

— Ох, наїв я сьогодні на гарну суму.

З усмішкою дістав гаманець, оплатив рахунок і залишив щедрі чайові. Джейсон вирішив зачекати, поки Кейт повернеться, щоб забрати гроші, але замість неї до столика підійшла Сара.

— А де Кейт? — запитав він із ноткою здивування. — Вона ж мала забрати рахунок.

— Вона пішла переодягатися, попросила, щоб ми закрили без неї, — відповіла Сара.

— Вона вже вийшла з кафе? — Джейсон не приховував свого розчарування.

Сара хитро посміхнулася:

— Напевно, ще ні, але вона вийде іншим входом для персоналу. А ти, схоже, прийшов не тільки поїсти?

Джейсон ледь помітно усміхнувся й, опустивши погляд, тихо сказав:

— Просто хотів подякувати їй особисто.

Сара, нахилившись ближче, підморгнула:

— Ну, якщо так, то поспішай, щоб не прогавити її. А чайові я їй передам, не хвилюйся.

Джейсон швидко вдягнув куртку й вибіг на вулицю.

На вулиці вечірнє повітря було прохолодним, але Джейсон не звертав на це уваги. Стоячи біля своєї машини, він вдивлявся в кожен рух біля кафе, намагаючись помітити знайомий силует. Час тягнувся неймовірно довго, і в нього почало з’являтися відчуття, що він запізнився.

“Мабуть, я все ж прогавив її,” — подумав Джейсон, уже розчаровано опустивши погляд.

Але раптом із боку службового входу він побачив знайому постать. Кейт із невеликою сумкою на плечі неквапливо йшла в бік зупинки. Вечірнє світло падало на її обличчя, роблячи його ще ніжнішим. Джейсон глибоко вдихнув, намагаючись зібратися, і швидко рушив їй назустріч.

— Кейт! — покликав він.

Дівчина озирнулася й, побачивши хлопця, здивувалася.

— Джейсоне, ти що тут робиш?

— Тебе виглядаю. Надіюсь, ти не втікаєш від мене, бо виглядає це саме так, — сказав він із усмішкою.

— Що? Тікати мені? Навіщо? — вона знизала плечима. — Я просто втомилась. Важкий день, хочу поскоріше додому. А навіщо ти мене чекаєш?

— Хотів тебе додому відвезти, а ти втекла, не забравши мій рахунок і свої чайові.

Кейт ледь посміхнулася:

— Мені потрібно було зібратись і бігти. Нічого страшного, що його забрала Сара.

— Ну то давай, я тебе підвезу.

— Та ні, дякую. Скоро повинна бути моя маршрутка, — відповіла вона, глянувши на годинник.

— Але на машині ж буде комфортніше… і швидше. Давай, поки ти чекатимеш маршрутку, потім ще їхатимеш і йтимеш додому, за цей час ти вже давно була б удома.

Кейт задумалась. Вона дійсно була дуже втомлена й засмучена, а перспектива опинитися вдома швидше здавалася доволі привабливою. Але вона розуміла, що він не просто так пропонує підвезти. Він чекав її, і це був не просто жест ввічливості. Якщо вона погодиться, це може дати йому якусь надію, а їй цього зовсім не хотілося.

Джейсон, помітивши її вагання, знову посміхнувся:

— Ну давай, не бійся. Я тебе не з’їм — я не голодний після п’яти круасанів. — Його очі хитро блиснули. — Чи ти хочеш, щоб я силою взяв тебе на руки і заніс у машину, га?

Кейт швидко махнула рукою, ледь не розсміявшись:

— О, ні, ні. Дякую, обійдемося.

Вона важко зітхнула, усвідомлюючи, що все ж погодиться.

— Добре, їдьмо, — тихо мовила дівчина.

В машині панувала напружена атмосфера. Джейсон кілька разів пробував зав’язати розмову: то жартував, то ставив якісь прості запитання, намагаючись розтопити кригу між ними. Однак Кейт відповідала короткими, формальними фразами, явно уникаючи будь-яких тем, що могли б затягнути діалог. Її обличчя залишалося стриманим, погляд спрямованим у вікно.

Джейсон краєм ока спостерігав за нею, розуміючи, що всі його спроби поговорити розбиваються об її холодну стіну. У глибині душі його дратувало, що вона так легко контролює ситуацію, навіть зараз.

Коли вони дісталися її будинку, Кейт відчинила двері машини й, зупинившись на секунду, обернулася до Джейсона.

— Дякую за те, що підвіз, — сказала вона, дивлячись прямо в його очі. Її голос був рівний, але в ньому чулося щось невловиме, що змушувало Джейсона уважно слухати. — І за те, що заступився в кафе. Це було… правильно.

На його обличчі з’явилася легка усмішка, але вона швидко зникла, коли Кейт продовжила:

— Але не думай, що я забула.

— Що саме? — запитав він, хоча вже знав відповідь.

— Твій заклад. Те, як ти використовував мене для якоїсь дитячої гри. Можливо, ти й був щирий сьогодні, але це нічого не змінює. Я ще пам’ятаю той момент. І він болить.