Глава 30

На вулиці вже сутеніло, і тепле світло гірлянд навколо кафе створювало затишну, майже романтичну атмосферу. Джейсон сидів за своїм столиком, закінчуючи останній круасан. На тарілці залишився лише той, що з бананом і кокосовим сиропом. Він скептично подивився на нього.

— Занадто солодко, — пробурмотів він. — Але, як і обіцяв, я тебе з’їм.

Він підняв руку, щоб покликати Кейт.

Дівчина підійшла швидко, сподіваючись, що нарешті прийде час закрити цей день.

— Вам принести рахунок? — майже з полегшенням запитала вона, очікуючи позитивної відповіді.

Але Джейсон, усміхнувшись своєю фірмовою усмішкою на всі тридцять два зуби, зруйнував її надії:

— Ні, я хотів попросити чай. Чорний, з лимоном, без цукру.

Кейт тяжко зітхнула, ледве втримуючи очі від чергового закочування:

— Добре. Ще щось?

Джейсон нахилився ближче, його голос був теплим і майже грайливим:

— Твою усмішку, подаровану мені.

Кейт цокнула язиком і відвернулася:

— Скоро принесу ваш чай.

На барі вона швидко заварила чай і взялася нарізати лимон. Грюкнувши дверима, до приміщення увірвався Рональд. Його обличчя було червоним, а погляд метав блискавки. Дівчина помітила його кутком ока і вже здригнулася, передчуваючи щось недобре.

Він спершу обійшов кухню, злобно обводячи поглядом кожен куток, але не знайшов нічого, до чого б можна було причепитися. Тоді він вийшов у зал і побачив Кейт за барною стійкою. Його злість миттєво знайшла об’єкт.

— Ти що тут стоїш, як опудало? — гаркнув він так, що навіть відвідувачі повернули голови.

Кейт підняла на нього очі, і її серце стиснулося.

— У залі клієнти, а ти тут розслабляєшся? Ти думаєш, я тобі плачу за те, щоб ти фліртувала з відвідувачами?! Ти взагалі розумієш, як виглядаєш?! Ти приваблюєш клієнтів, як дешевий декор у забігайлівці.

Сара, яка стояла поруч, намагалася втрутитися:

— Рональде, це…

Але він перебив її:

— А ти мовчи! Ви обидві тут хвости крутите, а не працюєте! хто буде працювати ?! Де Алекс? Чому ти, Кейт, за баром?! Що ви взагалі робите? Думаєте, що це місце для ваших ігор?!

Кейт відчула, як її обличчя починає палахкотіти від сорому. Від його слів їй стало огидно й принизливо. Вона опустила погляд, стискаючи руки, але сльози підступали до очей.

— Якщо хочеш клеїтися до хлопців, роби це за межами мого кафе! — кричав Рональд. — Може, замість того, щоб приносити чай і каву, тобі краще вулиці мити? Мабуть, у тебе це виходило б краще!

Його голос звучав так гучно, що деякі відвідувачі здивовано повернули голови.

Кейт розгублено озирнулася навколо, помітивши, як клієнти з цікавістю спостерігають. Їй захотілося провалитися крізь землю.

Джейсон, який усе це спостерігав, спокійно піднявся з місця. Його обличчя стало жорстким, а очі метали іскри. Рональд, уже готовий розпочати нову хвилю крику, різко замовк, коли Джейсон повільно підійшов до барної стійки, зупинившись між ним і Кейт.

— Мені здається, ви перегинаєте, — сказав він. Його голос був спокійним, але з ноткою загрози.

Рональд повернувся до нього, ніби вперше його помітив.

— Що? Хто це сказав? Ти чи що?

— Так, я. І я сказав, що ви поводитеся як грубіян.

Рональд, розлючений, накинувся на Джейсона:

— І хто ти такий, щоб вказувати мені, як я маю поводитися?!

Джейсон зробив крок уперед, його погляд став крижаним:

— По-перше, я ваш відвідувач. А по-друге, той, хто не терпить, коли таке ставлення дозволяють собі до жінок.

— Це не дає тобі права вказувати мені, як керувати своїм персоналом! — гаркнув Рональд. — Тут я керую, а ти — ніхто!

— Я той, хто не дозволить вам принижувати цих дівчат. Особливо її, — Джейсон коротко кивнув у бік Кейт. — Ви самі хоч раз працювали так, як вони? Чи вам простіше кричати й зганяти свою злість?

— Що ти про це знаєш?! — вигукнув Рональд.

— Ще одне слово — і я подбаю, щоб ви більше ніколи не змогли керувати жодним закладом, — сказав Джейсон. Його голос звучав тихо, але кожне слово било, як удар.

— Не твоє діло, зрозумів? Це моє кафе!

Але Джейсон не дав себе залякати. Рональд спробував підняти голос, але Джейсон, не витримавши, схопив його за комір сорочки й прошипів:

— І я подбаю про те, щоб ти втратив не лише це кафе, а й репутацію . Повір, це не загроза. Це обіцянка. Ти навіть не уявляєш, хто я й на що я здатний.

Рональд замовк, його самовпевненість почала танути. Він пробурмотів:

— Відпусти мене, хлопчику!

Джейсон стиснув його сильніше.

Кейт, яка спостерігала за всім із-за стійки, відчула, як її серце стискається. Вона вже забула про сором, її охопив страх. Джейсон, здавалося, був готовий на все, щоб захистити її. Але що, якщо це обернеться для нього проблемами?

— Джейсоне, не треба… — почала вона, але її голос тремтів.

Він повернув голову, коротко глянувши на неї, і його погляд одразу став м’якшим.

— Не переживай. Я знаю, що роблю, — сказав він.

Рональд спробував вирватися, але Джейсон міцно тримав його за комір.

— Ось що ти зробиш, — сказав він тихим, але загрозливим голосом. — Ти зараз заспокоїшся, вибачишся й залишиш їх у спокої. А якщо ні — я подбаю, щоб ніхто сюди навіть заїхати не захотів.

Рональд нарешті відступив, сердито поправляючи сорочку. Він пробурмотів щось про те, що це ще не кінець, і пішов до свого кабінету.

Джейсон повернувся до Кейт.

— Все гаразд? — його голос знову став теплим.

Вона лише кивнула, але не могла відвести від нього очей. У її голові вирували різні думки — вдячність, страх і навіть трохи сорому за те, що він був змушений втручатися через неї.

— Так… — з тремтінням у голосі сказала дівчина. Видно було, що вона налякана. — Дякую.

— Тепер можеш спокійно робити чай, — він тепло їй посміхнувся. На його обличчі була лише тепла усмішка, ніби щойно нічого не сталося.

Сара, яка стояла поруч, ледве стримувала сміх:

— Це було круто. Джейсон, ти справжній герой.