В маленькому кафе на розі завжди пахло свіжою випічкою та запашною кавою. На світанку, коли більшість міста ще дрімала, дівчина з кучерявим волоссям кольору каштану вже крокувала вздовж прилавка, розставляючи горнятка і відмиваючи останні залишки вчорашнього дня. Вона любила ці тихі ранки — момент, коли сонячне світло тільки-но починало проникати крізь вікна, створюючи затишну теплоту.
Її звали Кейт, це кафе було її маленьким світом. Щоденні зустрічі з постійними клієнтами, тихі розмови з подругою та нескінченний аромат кави стали для неї рутиною, якою вона дорожила. Їй подобався цей спокійний ритм життя, навіть якщо часом здавалось, що все йде за однаковим сценарієм.
Життя поза межами кафе не надто турбувало її. Брат, хоч і жив з нею під одним дахом, часто був десь у відрядженнях, і від цього квартира здавалася самотньою. Але самотність не лякала її — навпаки, давала простір для тиші і спокою.
Ранок у кафе йшов звичним ритмом: шеф-кухар кипів за плитою, Алекс наводив порядок за баром, а Кейт і Сара почали обслуговувати перших ранкових клієнтів. Запах свіжозмеленої кави й теплих булочок створював затишну атмосферу, до якої вони вже звикли.
Зненацька двері до кабінету власника кафе, містера Рональда, відчинилися, і він жестом покликав Кейт і Сару підійти.
Відредаговано: 14.11.2024