Міхрішах і племінниця

Міхрішах Султан сиділа перед дзеркалом,поки Софія її розчісувала. Дівчина робила це обережно і дуже вправно,не смикаючи волосся султани. Міхрішах продовжувала її розпитувати:

• Отже,вчора Еміне сказала мені правду – султан відіслав ту хатун, а на додачу накричав на башкалфу. Що ж,як там ця дівчина?
• Плакала і лютувала – таке приниження . Вона ж була прибрана як пава,і всі це бачили,увесь гарем, а потім майже відразу і повернулася – дівчата ж відразу збагнули що до чого. Що султан не забажав її прийняти – не змогла вона його звабити.  То зранку вона навіть гримнула на фаворитку – та Мелек втрутилася і закрила всім роти.
• А ця Мелек вправна калфа,чи не так?

Софія задумалася. Мелек веде свою гру. Проте вона добра людина і має чисте серце. Не зважаючи на внутрішній холод і суворість.

• Як калфа вона тримає все в руках. В гаремі її поважають. Повага – краще любові. Любов швидкоплинна.
• Ти гарно мислиш,Софія Хатун. Колись тобі за це воздасться. Готуєшся їхати в Едірне?
• Звичайно,султано. Скільки в мене тих речей не є,та вони уже готові. І Огюз ага уже усе знає,я його попередила.

В покої зайшов ага-охоронець:

• Султано, до вас прийшла Кадер Султан.
• Проси.- незадоволено сказала Міхрішах. Її тон відразу змінився на холодний і вона відійшла від дзеркала,сівши на високий диван біля вікна. Що потрібно цій нахабі? Фатма не змогла її гідно виховати – Міхрішах неодноразово натякала на це своєму покійному братові. Проте той наче і не чув її. Фатма швидко програла гру за серце султана,який мав безліч різних наложниць і ніколи на одній не зациклювався. Для Міхрішах навіть було загадкою – як тиха Фатма змогла народити двох дітей,адже нікому більше такого не вдавалось. Султан мало уваги приділяв як і своїм дружинам,так і своїм дітям. Тому більше це намагалася контролювати Міхрішах,як його єдина сестра. Проте,коли Кадер зганьбилася і поїхала в Амасью, Міхрішах взагалі перестала її сприймати.

Вона була не в захваті від того,що племінник її знову закликав в Топкапи. Адже так,йому і справді потрібен вправний воїн Алі,який любить море і гарно розуміється на флоті та і загалом на військовій справі,його поважає корпус яничар. Алі і сам був яничаром і кар’єру Паші почав з низів війська,змалку воюючи за благополуччя імперії. Та навіщо було тягнути сюди цю Кадер? Вона не розуміється ні на чому. Їй тільки в старому палаці і місце. А ще краще – відправити її ще далі.

Кадер Султан зайшла в покої,ліниво вклонилася. На ній була легка червона сукня,багато оздоблена рубінами. На шиї було кольє з великим рубіном посередині. Вона любила червоний,хоч на думку Міхрішах , він їй ніколи не личив і для султани цей колір не пасує. Від неї віяло пахощами слив та фрезій. Вона була налаштована рішуче. Кивнула Софії :

• Хатун,вийди звідси.

Софія вже збиралася йти,однак Міхрішах її зупинила:

• Почекай,Софія. Кадер,вітаю. Чого ти починаєш свій візит з наказів моїм служницям? Я сама скажу їй ,якщо потрібно буде вийти.
• Просто розмова більш аніж серйозна. Не хочу щоб хтось дізнався про неї – зайві вуха мені тут не потрібні.
• Ця служниця мої очі і вуха. Більше ні чиї. Тому я тебе слухаю – кажи з чим прийшла.
• Не запропонуєте присісти? – зауважила Кадер. Вона почала дратуватися і це було помітно.
• Сідай навпроти. – Міхрішах окреслила між ними певну дистанцію
• Я хочу поговорити з вами про свого чоловіка. – Кадер поглянула на Софію, та та дивилася в інший бік.
• Кажи,що у вас сталося? Невже ти вагітна?
• Ні. Не вагітна і від цього чоловіка вагітна я не буду. Я хочу розлучитися з ним. І від сьогодні ми спимо в різних покоях. Відтепер він житиме на іншому поверсі,поблизу Золотого Шляху. Я не хочу продовжувати цей шлюб. Проте,я не буду заперечувати,якщо ви віддасте мене за іншого чоловіка,якщо ви вже так хочете ,щоб у мене був шлюб. Боїтеся залишати мене одну. – остання фраза була сказала з певною ноткою зневаги. Міхрішах не подобалася ця розмова. І справді,Софію потрібно було на цьому моменті попросити геть. Проте вона вирішила не міняти своє початкове рішення і сказала:
• Кадер,що ти верзеш? Що між вами сталося і хто дав тобі право відселяти свого поки іще чоловіка геть від себе? Для таких вчинків має бути вагома провина Паші. А ти ще і смієш говорити,що хочеш заміж за іншого. Ти соромиш цим вчинком не Пашу, а себе і нашу династію. Не забувай – ти єдина сестра нашого султана.
• Я це не забуваю. Не забувайте це і ви – мені не потрібен дозвіл. Я просто ставлю вас до відома. Щоб якщо вас щось хтось запитає – ви знали,що відповісти. Не більше.

Лице Міхрішах спалахнуло від люті:

• Кадер,обирай слова. Ти не маєш права розлучитися без згоди нашого володаря. А я буду з ним серйозно балакати . І навчися поваги – інакше тебе не поважатиме ніхто – навіть палацові рабині.
• Зате наш султанзаде дуже поважає рабинь. Принаймні одну із них. – в очах Кадер спалахнув лукавий вогник. Міхрішах встала,взяла Кадер за руку і потягнула на терасу. Там вона струсила свою племінницю:
• Ти думай з ким розмовляєш!
• А що буде? Може,султан накаже мені,як і Мурату,відрубати голову і повісити на площі – щоб усі люди бачили – який же султан могутній!
• Он як ти заговорила. – на вході в терасу стояв султан Ахмет Хан. Кадер густо почервоніла – вона зрозуміла ,що сказане було великою помилкою.  Ахмет підійшов до неї і сказав:
• Вийди геть,Кадер. Вийди сама – мені огидно до тебе торкатися. Віднині ти більше не моя сестра. Я не хочу тебе бачити. І якщо іще хоч раз побачу тебе біля Ягмур Хатун – я тебе зашлю в Румелію. А то іще далі – молитися за долю імперії і допомагати нужденним. Якби не твій чоловік – я б наказав зараз же тебе відіслати. Та я хочу щоб ти була з ним.

Міхрішах полегшено посміхнулася:

• А Кадер прийшла з вимогою розлучити її з Пашею. Яка на це буде ваша воля,Повелителю?