Глава 24.

- Тоді, якщо ти не проти, то я поживу в тебе кілька днів, може більше, - сказала я.
- Без проблем, - кивнув він, - гостьова повністю у твоєму розпорядженні.
- Дякую, - подякувала я, - які у тебе плани на сьогодні?
- Ніяких, - задумливо протягнув Льоша, - але я так розумію, що в тебе на мене є плани...
- Так, - підтвердила я, - оскільки я втекла з дому, то на допомогу Гриші я не можу розраховувати.
- Що?  - Вимагав Іванов.
- Відвези мене до Торгового центру, - посміхнулася я, - і якнайшвидше!
- Поїхали, - кивнув він і вийшов з кімнати.

Я кинула свій рюкзак, забираючи з собою тільки гаманець і телефон, який, до речі, вже готовий розрядитися.  Сівши в машину, ми без зайвих розмов поїхали. Богдана написала мені, що хвилюється, як я дісталася додому.  Я відповіла, що все нормально і зараз їду з Льошою до ТЦ.
Доїхали ми спокійно.  Зайшли також.  Зайшовши в першу примірювальну я почула шум за межами кабінки.  Виглянувши я виявила Давида, що лупить з усієї сили Льошу.
- Що ти робиш?!  - Закричала я і відштовхнула Давида від Іванова, - що сталося?
- Ти спиш з ним?!  - гаркнув він, - кажи!
- Ні, - різко холодно відповіла я, що Кравченко скривився.
- Пане, прошу на вихід, - підійшла до нас адміністраторка.
- Ні, він залишиться, - суворо сказала я, але потім взяла речі з примірювальної і вийшла, - хоча краще ми всі вийдемо.

Я пішла на вихід.  Я була суворою і не обернулася жодного разу.  Я знала, що хлопці йдуть за мною.
- Чому ти вирішила, що вона тебе послухається?  - Запитав Льоша, обходячи мене і стаючи подалі від Давида.
- Це магазин мого батька, - відповіла я і перевела погляд на Кравченко,- що на тебе знайшло?
- Я не міг до тебе додзвонитися, - відповів він, опустивши голову, як щеня, що нашкодило.
- А те, що я тут з Льошою, сказала Богдана, - здогадалася я сама, - у мене розрядився телефон.  Мені треба було купити речі. Я пішла з дому, а Льоша підвіз мене.
- Я такий ідіот, - видихнув Давид.
- Добре, але питання з одягом не скасувалося, - кивнула я і пішла далі магазинами.

За той час, що ми були в магазинах, хлопці не промовили жодного слова один одному. Іванов зажив і не залишилося й сліду від недавніх побоїв.  Ми перекусили і Льоша повіз мене до себе.
- Що сталося у таборі?  - спитав він, затягуючи речі до моєї тимчасової кімнати.
- Ти про що?  - Здивувалася я.
- Він змінився, - спохмурнів Іванов, - він не такий як раніше.
- А що змінилося?  - Запитала я, - у мене менше досвіду спілкування з ним.
- Він став більш імпульсивним, - відповів хлопець, - останні 5 років він стримував емоції, а тут вони ніби шквалом вирвалися назовні!
- Хіба це погано?  - Знизала плечима я.
- Гнів - не найкраща емоція, Машо, - відповів він, - так, це були не ревнощі, а гнів, спрага бою та помсти.
- За що йому тобі мстити?  - Запитала я, він насупився.
- Не знаю, але не думаю, що йому дуже потрібен привід...

Ми розійшлись.  Якоїсь миті мені стало страшно за себе.  А якщо Давид підніме на мене руку?  Він же хлопець і набагато сильніший за мене.  Але річ навіть не в цьому.  Я боюся, що після цього мій батько просто вб'є його!  Потрібно розібратися з цим, поки воно не зайшло далеко.
Я пішла до Льоші.  Він лежав на ліжку і дивився телевізор.  Я лягла поруч і ні сказав не слова влаштувалась на його грудях.  Він прийняв мене, але не як дівчину, а як стару подругу.  Потім я заснула.  Крізь сон я чула, як приходила мати Іванова і як вона залишила нас спати.  Цей день був жахливий.

Ранок був не кращий.  З самого ранку нас отакувала Руслана.  Вона розпитувала про наші стосунки тощо.
- До речі, - раптом сказала вона, - приходила дівчина світленька, Зара чи Злата.
- Злата, - підказала я.
- Так, - кивнула Руслана, - я сказала їй, що ви ще спите, але якщо вона хоче, то може розбудити вас у кімнаті Льоші.
- Мамо, що ти наробила!  - Схопився Іванов і побіг нагору.

Я рвонула за ним.  Він тремтячими руками набирав номер телефону.
- Абонент поставив блокування на ваші дзвінки, - пролунало в телефоні, - передзвоніть пізніше.
Льоша заридав.  Я вперше бачу сльози хлопця.  Я підійшла і сіла поряд із ним. Злата не з тих, хто битиме морду або з'ясовуватиме стосунки.  Вона мовчки піде.  Але потім повернути її просто неможливо.
- Давай я спробую?  - Запропонувала я.
- А толку, - відповів крізь сльози Льоша, - краще подзвони Даві.
- Точно!  - Кивнула я і пішла за своїм телефоном.

Давид був недоступний.  Я зателефонувала до Богдани.
- Привіт Богдано, а Давид вдома?  - Запитала я.
- Хочеш сама сказати йому, що зрадила?  - спитала грубо вона.
- Я не зраджувала йому, а просто заснула на ліжку поряд з Льошою!  - благала я, - можна я все поясню сама?
- Не треба виправдовуватися!  - кинула дівчина і повісила слухавку.

Я знову повернулася до Льоші.
- Як думаєш, твоя мати спеціально це зробила?  - Запитала я.
- Так, - кивнув уже трохи заспокоєний хлопець, - вона давно спит і бачить нас разом.
- І що нам робити?  - Запитала я знову.
- Жити далі, - відповів він, - колись вони зрозуміють, що все це було не правдою.
- Одні проти світу?  - Усміхнулася я.
- Одні, проти світу, - усміхнувся він у відповідь.

Ми так і сиділи у тиші.  Я за один день втратила всіх.  Наче вчора вранці все було добре.  А потім я втратила матір, дім, Злату, Богдану, Даву, з ними та інших.
На мій телефон прийшла СМС:

"Пробач, що так довго, затягнулося з підписами. Квартира 89 у будинку навпроти школи. Частина твоїх речей уже там. Живи з ким хочеш. Тебе там чекають, щоб віддати ключі. Так не мало вийти. Твій тато♡"

Ось синтементальний старий!  Я встала і збігала до своєї кімнати за сумочкою.
- Ти куди?  - здивувався Льоша 
- Хочеш залишитися тут і чекати на лихо чи збереш трохи речей і поїдеш зі мною на мою нову квартиру?  - Запропонувала я і хлопець не секунди не замислюючись підскочив з місця і почав збиратися.
Я взяла речі, які сьогодні купила і деякі зі старих.  Телефон, зарядка, мильно-рильні приладдя та паспорт з карткою.  Більше нічого не треба...
Через 20 хвилин ми вже були готові та прямували до школи.  Точніше не до неї, а до високоповерхівки навпроти неї.  89 квартира знаходиться на 23 поверсі.  Якщо ліфт зламається, то я повішуся, напевно.
Двері були не зачинені.  Ми пройшли усередину.  До нас з однієї кімнати вийшов хлопці увімкнуло світло в коридорі.
- Денис?  - здивувався Льоша 
- Що ти тут робиш?  - Огризнулася я.
- Передаю тобі, мала, ключі, - посміхнувся Мазур простягаючи зв'язку.
- Малий у тебе в штанах!  - Рикнула я вихоплюючи ключі і пропускаючи неприємного гостя до виходу.