Глава 23.

Поки всі пішли на море, я пішла до кабінету директора (папочки), щоб подзвонити йому скайпом.  Відповів він швидко, бо був на роботі.
- Привіт папулю, - посміхнулася я.
- Якщо ти розмовляєш зі мною з мого кабінету, значить рада Алекса подіяла!  - Зрадів він, - щось знову трапилося?
- Розумієш, я не хочу сюди повертатися у серпні, - відповіла я.
- Щось сталося?  – здивувався він.
- Просто, - я задумалася, чи варто розповідати про Дениса, - мені тут не сподобалося і я хотіла б провести більше часу з Давидом цього літа.

- Ясно, - сказав тато, - коли тобі потрібний літак?
- Через 5 днів, коли закінчиться зміна, - посміхнулася я.
- Домовилися, - кивнув він, - Гриша відвезе вас до аеропорту.
- Слухай, а у Гриші той самий номер?  - Запитала я.
- Так, - відповів батько.
- А у нього випадково немає дубліката моєї картки?  - сором'язливо спитала я, - я свою забула...
- Так, у нього є запасний комплект карт, - він перевів погляд від комп'ютера і повернувся назад, - зателефонуй йому і він відвезе тебе, куди потрібно.
- Дякую, - я послала йому повітряний поцілунок і відключилася.

Я добігла до бунгала і перевдягнулась у бежеві шорти з білою майкою.  Потім все ж таки вирішила прогулятися до бару, взяти попити і піти на море.
- Привіт Машо, - підійшов ззаду Денис, - що п'єш?
- Сік, - відповіла я, а сама вигадувала, як віддалити його від себе.
- У тебе чудовий топік, як би його зняти, - шепотів він.
- Я можу надати тобі таку можливість, - прошепотіла я і стала підходити до басейну.
- Ммм ... - Протягнув він підходячи до мене.

Я плавно його розгорнула і поміняла нас подекуди.  Тепер він був із боку басейну.
- Якийсь ти сухий, - спохмурніла я, - я знаю, що з цим робити!
- Що?  - не зрозумів він, а я штовхнула його в басейн, - погань!
- Безперечно, - гордо сказала я і подякувавши бармена за сік пішла до моря.

На морі я побачила плескаються Юля, Ед та Богдана.  Давид підвівся дивлячись на мене.  Потім він поринув під воду і сплив лише біля води, де глибина по коліно.  Потім повільно, як у якійсь рекламі, пішов до мене.  Його рельєфним тілом стікали солоні краплі.  Якоїсь миті я зрозуміла, що ревную його до всіх дівчат, що дивилися на нього.
- Чудово виглядаєш, - прошепотів він, - ти світишся від щастя.
- Остудила Мазура в басейні, - гордо відповіла я.
- Моя мала, - він нахилився і поцілував мене в губи, а потім ліг на сусідній шезлонг.

Потім підскочила Богдана з Юлею.  Ед пішов всім за соками.
- Машо, а ти що, - питала Юля, - взагалі купатися не будеш?
- Можу скупатися в басейні, - сказала я не вилазячи з тінька.
- А як ти вже така засмагла, якщо ти з тіні не вилазиш, а до цього три тижні лежала в лікарні?  – знову питала Марченко.
- У мене батько турецької національності і до мене швидко липне сонце, - відповіла я, - я не їду у серпні, до речі.
- Отже ти допоможеш нам удома?  - Зраділа Богдана.
 -Хто ще кому допоможе!  - Фіркнула я, - моя мати теж вагітна.
- Воу, - підійшов Ед, - скільки вагітних!
-тА який термін?  - докопувалася Кравченко.
- 4 з половиною місяця, - посміхалася я і тут заграла якась музика і мені просто захотілося танцювати, - а пішли танцювати?
- Нам треба переодягтися, - обурилася Юля 
- Тоді бігом!  - Вигукнула я і Юля з Богданою і Едом, як вітром здуло.

Ми йшли вдвох із Давидом до його бунгала.  Я йшла і пританцьовувала.  Мелодія була така заводна, що просто стояти було неможливо.  На Давиді вже були шорти та футболка, які він брав із собою на пляж.  Ми танцювали щось на кшталт джазу, тільки без махів ногами і кидків мене кудись.  Це було так круто!  Я просто світилася, мабуть, як і Давид.  Потім музика припинила звучати. Кравченко зайшов до себе і перевдягся.  Я же помітила ліфчик Богдана на стільці.
- Швидко Дана заповнює собою простір, - посміхнувся Давид виходячи до мене в білій сорочці з коротким рукавом та блакитних шортах.  Ми пішли до бару, де знову заграла ця мелодія, і ми знову почали танцювати.  Давид закручував мене та розкручував.  Ми рухалися дуже швидко і я переставала розуміти, що за люди навколо.  Я ніби розгорялася!  Нога зовсім не хворіла.  Мабуть, через емоції я чітко чула слова Дениса.  Щось типу "вона буде моєю без розмов, вона сама захоче звалити від цього паршівця Кравченко".  Я подивилася на Давида, який не чув, мабуть, це.  Він так само світився і посміхався.  Краєм ока я помітила підійшли Богдана, Ед і Юля. Богдана здивовано підвелася, дивуючись зайвому радісному настрою брата.  Я послалася на втому і пішла до бару, поки Давид пішов до Еда та Юлі. Богдана підійшла до мене.
- Ти спантеличена, - сказала вона.
- Є таке, - кивнула я.
- Денис?  - вгадала вона.
- Він хоче мені помститися, - відповіла я, - він хоче зробити так, що я захочу піти від Давида.
- Отже, тобі слід попередити його, – посміхнулася Богдана, – пішли танцювати!  Зараз же все гаразд!

І ми пішли.  І ми танцювали.  І ми веселилися, розуміючи, що до кінця всього залишилося 5 днів.  Потім ми повернемось додому, де зустрінемося з мамами.  Хтось готуватиметься до пологів, хтось буде постійно на роботі, хтось гулятиме зі своїм хлопцем, хтось клеїтиме нові шпалери в дитячій, хтось змінить імідж, а хтось як я.
- Привіт мамо тату, - крикнула на весь будинок я, але відповіді не прозвучало.

Віддалено я почула лайку зі спальні батьків.  Поставивши валізу, я тихенько піднялася нагору і прислухалася.
- Вона і твоя дочка теж, - казав батько.
- Ти думаєш тільки про Машу, а на те, що у тебе через 5 місяців син народиться, тобі начхати!  – кричала мама.
- Лідо, заспокойся, це нерви, - заспокоював її батько.
- Не розмовляй зі мною, наче мені п'ять років!  - перебивала його вона, - І взагалі, вона вже доросла, а ти про неї дбаєш...
- Бо я її люблю, - відповів батько, - і ти її теж любиш!  Просто перенервувала.
- Ні, - шипіла мати, - мені начхати на неї!  Вона паршивка!