Глава 22.

Я зламала ногу.  Теоретично, моя регенерація могла вилікувати це за пару годин, якщо кульове поранення виліковує за 5. Але я лежала в лікарні вже третій тиждень.  Уроки мені приносили, а Дениса не підпускали. Богдана заходила та постійно сиділа зі мною.  Її змінювали Ед та Юля іноді.  Стрічка в інстаграмі була перегорнута, у фейсбуці з усіма переспілкувалася.  Навіть з Алексом по скайпу побалакали.

- Бондарчук, як же ти так?!  - посміхався Гончар.
- Сама не розумію, - знизала плечима я, - через простий перелом лежу тут вже хрін знає скільки!

- А мені здається, я знаю чому, - сказав він.
- Ну і розкажи свою ідею, геній, - пирхнула я.
- Ти ж не забула, що тобі для обертання потрібні емоції?  - уточнив він, - гнів, радість та інше.
- Так, але регенерація ж була, - чинила опір я, хоч в ідеї Алекса був толк.
- Це ти про той випадок, коли батько Богдани тебе ножем різав?  - Усміхнувся хлопець, - у тебе була емоція здивування!
- Можливо ти і маєш рацію... - задумалася я, - але мені ніде взяти тут емоції.
- Я вірю, що ти придумаєш щось, - посміхався він.
- Я чула, що ти тепер зустрічаєшся з Сонею?  - Усміхнулася у відповідь я.
- Ага, - кивнув він, - вона чудова, вона...
- Соплі ці для неї залиш!  - пирхнула я, скривившись, - а як там Давид?
- Не погано, - відповів Гончар, - допомагає батькам з дитячої для Олівії, знову вічно похмурий та шкідливий.
- Добре, - сказала я, - я втомилася, посплю мабуть.
- Бувай.

Я одразу після цієї розмови лягла спати.
Прокинулася я досить легко.  Я вже подумала, що диво відбулося.  Але диву було не до мене.  Хоча дарма я так думала... Поснідавши, я почала чекати на уроки, які мала принести Богдана.  Але це була не вона...
- Дава!  - Вигукнула я і було підскочила з ліжка, але тут нога ...
- Машо!  - Він підлетів до мого ліжка, кидаючи на тумбочку підручники.
- Відвернись, я не гарна, - пирхнула я, розгортаючись.
- Машо, - посміхався він, і розгорнув мене, - для мене ти найкрасивіша!
- Як ти тут опинився?  - не зрозуміла я.
- Алекс розповів твоєму батькові про свої припущення і Бондарчук вирішив відправити мене сюди, заразом і відпочити тиждень, - відповів він.
- Я ж тільки вчора розмовляла з Гончаром!  - Здивувалася я, - ух зараза!

Тут у палату зайшов лікар, а Давид встав по стійці смирно біля стіни.  Чоловік промацав крізь бинт мою ногу.
- Можеш збирати речі, ми тебе випишемо, - суворо промовив він, - але ніякого бігу, ногу не навантажувати, щоб нормально ходити.
- Як це виписуєте?  - Здивувалася я, - три тижні пролежати тут, щоб ви прийшли і сказали виписуватися!
- Ну так, - відповів лікар, - ти не регенерувала до цього, а тут різкий стрибок, милиці спочатку дати?
- Ні, - відмовилася я, - дякую.
- Будь ласка, - відповів він і вийшов.
- Гончар засранець, але геній!  - Не могли не визнати ми.

Далі я збирала свої речі.  За допомогою Давида дійшла до бунгала.  А далі почалося щось.  На ногу мені було наступати ще болісно, ​​але лікар сказав ходити... Уявіть мене, що однією рукою впирається в Давида, другою у Богдану і намагається наступити на п'яту.  Я зробила пів кроку і мало не впала, але Давид підхопив мене.  Ми пробували знову і знову.  Коли я нарешті змогла дійти до дивана.  Ну чи моя регенерація все залікувала...
- Куди тебе поселили?  - Запитала Богдана у брата.
- У гостьовий будиночок, - відповів Давид, - вони на одного, але я не скаржусь...
- Дай мені ключі, - суворо промовила сестра хлопця.
- Навіщо?  – здивувався він.
- Ну вам з Машою захочеться поспілкуватися ... - Протягнула вона, - а я не хочу лежати за стінкою!
- Добре, - знизав плечима хлопець, - будиночок 164.
 -Чудово, - заплескала в долоні Богдана і побігла на вихід.

Весь цей час я типу спала у своїй кімнаті.
- Ти не спиш, - суворо промовив Давид, - а ще ти все чула.
- Пропонуєш без прелюдій?  - Усміхнулася я сідаючи на ліжку.
- Пропоную просто поговорити, - відповів він, - у тебе все ще хвора нога.
- Так не цікаво, - пирхнула я і сама перейшла до активних дій.

Я лежала на грудях Давида і крутила поміж пальців свій локон.
- Чому ви всі кажете уникати Дениса?  - Запитала я.
- Обов'язково зараз говорити про нього?  - Він підняв одну брову і глянув на мене.
- Обов'язково!  - Відповіла я, - ніхто не каже, що таке він зробив!
- Згвалтував дівчину, - відповів Кравченко, - він скористався тим, що вона левиця і зґвалтував, а потім вона відійшовши від ситуації і вийшовши з підворіття, де все це сталося, пішла в поліцію.
- З тих пір він у Массачусетсі?  - Запитала я.
- Так, - кивнув Давид, - я не хочу, щоб ти приїжджала сюди у серпні.
- Поїдь зі мною!  - Запропонувала я.
- У мами терміни стоять на серпень, - сказав відсторонено Давид, - на цю зміну навіть Богдана не поїде.
- Я залишусь тут одна?
- З Юлею та Едом, але я не хочу, щоб ти їхала, - сказав він.
- Я спробую поговорити із батьком.
- Добре, - кивнув хлопець, - давай відпочивати?
- Давай.

Давно я не спала у цьому бунгалі.  Та взагалі жодного разу не спала тут.  Я влаштувалася на Давиді, як на подушці.  Він притиснув мене до себе і я заснула.
Прокинулася я від того, що Давид намагався вилізти з-під мене.
- Ти що елозиш?  - Запитала крізь сон я.
- У туалет хочу, - пирхнув він і я сповзла на ліжко.
- Туди і назад, - суворо сказала я.
- Слухаюся, - посміхався він.

Взагалі, у нашій парі він головний, але коли в нього гарний настрій я можу трохи покомандувати.  Я розвалилася впоперек ліжка і потяглася.  Поглянувши на годинник, виявила, що норвезьку я проспала, а решта дня в мене вільна.
- Ми обідати хоч підемо?  - Запитав Давид виходячи з ванної вже причесаний і вмитий.
- Можна, - погодилася я і встала, - приймеш зі мною душ?
- Можна, - погодився він.

Зібралися ми до обіду.  Час 13 годин, Богдани досі немає, ми хвилюємось.  Але незважаючи на це все ж таки пішли до ресторану.  Виявилося, що Кравченко сиділа вминала друге разом із Юлею.  Марченко зраділа побачивши Давида і почала розповідати йому, про те, як проходив їхній відпочинок, поки я була в лікарні.
- А пішли до моря?  - запропонувала Юля.
- Ні.. - Протягнула я, - там медузи.
- Та годі тобі, - фиркнула подруга, - ті що біля берега не шкодують.
- Не варто, Юль, - заступилася Богдана, - якщо вона боїться, це не виправити.
- О так... - нарешті підключився до розмови Давид.