Глава 20.

- Ти поїдеш на все літо?  - Запитав Давид.
- Так, - кивнула я, - але це ж нічого не означає!
- Ну, це означає, що ми з тобою не побачимось приблизно 3 місяці, - знизав він плечима.

Ми пішли у парк, але не в тому, де звичайно.  Нині Давид відвіз мене кудись за місто, де майже нікого не було.  Він виглядав спокійним, але всередині був пригнічений.
- І Скільки у нас часу?  - Запитав Кравченко.
- Два дні, - відповіла я, - ми можемо взяти з собою Богдану, все одно до одного табору їдемо.
- Можете, - кивав головою хлопець, відсторонено дивлячись кудись убік.

Ось так небагатослівно.  Я чула, як Давид докоряє себе за те, що відмовився їхати.  Коли він вирішив, що його допомога тут буде важливішою.  У результаті відправили найвразливішу - Богдану.  Мені хотілося його заспокоїти, але в мене не виходило.  У результаті побачення перетворилося на мовчазну прогулянку.  Потім він так само мовчки відвіз мене додому і, ні сказав ні слова, поїхав.  У романтичних фільмах я бачила, що коли один герой їде, то другий намагається провести з ним більше часу та обговорити все на багато днів уперед.  Мабуть, життя з романтичних фільмів мені не світить...
Я збирала валізу.  Ми листувалися з Давидом найнуднішими повідомленнями:
- Що робиш?
- Нічого.
-А я збираю валізу.
- Зрозуміло.
У такому дусі.  Я не розумію, що сталося.  Ще три дні тому все було гаразд!  Три дні тому був бал, ми танцювали, потім гуляли... Він змінився, як я сказала про від'їзд.  Я відчуваю в нього погане передчуття щодо цієї поїздки та й Богдана це підтвердила.  Склавши купу одягу та взуття, я нарешті була готова.  Залишилося ніч протриматись і півдня завтра.  Потім будуть паспортні контролі та інші дрібниці.  Який найкращий спосіб розібратися із проблемою?  Правильно, поспати.  Ось і я вирішила наблизити від'їзд.
Ранок був сонячний, але мій настрій не відповідав йому.  Я спробувала підняти його музикою, але нічого не вийшло.  Я просто одяглася і пішла снідати.
Наче все звичне, все як завжди.  Мама п'є чай, батько каву.  Тости, салати, арахісова паста, смузі.  Але холодно.
- Ти вся в чорному, - зазначила мати, оглядаючи мене, - від'їзд - не привід для жалоби.
- Мені так зручно, - відповіла я.

Через годину я зібрала свою сумку (телефон, ноутбук, планшет, навушники, колонка, зарядки, сонячні окуляри, термальна вода, годинник, парфуми, пляшка води, зволожуючий крем, крем від засмаги тощо).  Ще через годину, Олег  Вікторович привіз Богдану та ми поїхали до аеропорту з батьком.
- А Де Давид?  - Запитала я у Богдани.
- Він удома, - відповіла вона, - погано почувається.
- Зрозуміло, - кивнула я, хоча розуміла, що він просто не захотів нас проводити.

Нас провели повз всі паспортні контролі та огляди відразу на літак.  Ми були самі.  Через кілька хвилин він злетів, а батько навпроти мене підморгнув нам із Богданою.
-Тільки не кажи, що ти купив його, щоб відвезти нас, - я підняла руки.
- Ні, - відповів батько, - я купив його давно.
- Ти не виправим, - я закотила очі і дивилася в ілюмінатор.

Ми пролітали над хмарами, і я не змогла їх не сфоткати.  Решту часу я намагалася заснути, але в голову лізли лише думки про Давида.  Що сталося?  Не розумію... Мабуть цим питанням я задаватимуся все літо.
- Доню, ти будеш їсти?  - Запитав батько.
- Ні, тату, - похитала головою я.

Апетиту не було взагалі. Богдана спала.  Батько пив віскі.  Я теж хотіла б, але...
- Тату, а налий мені теж, - раптом почувся голос, ах так, це ж мій.
- Може вина, а не віскі?  - Запропонував батько.
- Давай вина, - кивнула я.

Далі ми з батьком на двох вм'яли пляшку вина. Кравченко ми розбудили безпосередньо перед виходом із літака.
- Доброго дня, пане Сергію, - кивала дівчина на вході.
-Добрий, - кинув він їй і обернувся до нас, - Гриша теж прилетів і якщо треба буде кудись з'їздити дзвони йому.
- А нас із території табору випустять?  - Запитала я.
- Це мій табір, - пояснив батько, - вам тут можна все!
- Ти знущаєшся?  - загарчала я.
- Тільки не обернися прямо тут!  - усміхнувся тато, - хоча я жодного разу не бачив тебе у вигляді тварини...
- Передай мамі, що у вас буде хлопчик, - посміхнулася я, - і те, що у вас термін більше 3 місяців, а лікар ідіот.
- Може тобі гінекологом стати?  - Запитала Богдана.
- Я подумаю, - засміялася я, - пішли вже.

Гриша узяв валізи і повів нас до нашого будиночка.  Взагалі цей табір більше нагадував готель для пари сотень діточок.  Ми заселилися разом із подругою.  Наш будиночок, який зазвичай називають бунгалом, нічим не відрізнявся від інших.  Одноповерховий, з двома спальнями, однією ванною та вітальнею.  Все затишно, без улюбленого батьком шику та блиску.  На столику біля дивана лежав наш розклад цього місяця.  Нині за планом вільний час. Богдана вирішила розібрати валізу, а я прогулятися та озирнутися.
- Що за мила дівчина?  - До мене назустріч вийшов хлопець із сусіднього бунгало.
- Приємно, - усміхалася я, - якісь питання?
- Не хочеш прогулятися?  - Запропонував він.
- Я не проти, - погодилася я, - я тільки приїхала, то покажи мені все тут?
- Без проблем, - кивнув він, - подивіться на право, там пальми.
- Погляньте наліво, там теж пальми, - посміхнулася я, - мені потрібно показати, де тут якісь об'єкти!
- Об'єкти, то об'єкти!

Ми говорили про те і про це.  Він показав мені де ресторан, де будиночок вчителів, де вихід на пляж, де басейни, де спорт. зал, та загалом багато всього.
- Дивися, - розповідав мені хлопець, - у нас немає вожатих, але ми закріплені за вчителями.
- Значить ходити на заняття не обов'язково?  - Запитала я.
- Ну ... - задумався він, - не знаю, але завтра на рецепції, ти зі своєю подругою йдеш і вибираєш мови на які ходитимеш, заняття двічі на день по 45 хвилин.
- Значить можна вибрати кілька?  - Здивувалася я.
- Так, заняття розташовані так, що ти можеш вибрати будь-які поєднання!  - видно, що він тут не вперше і йому подобається.
- І що ж ти порадиш?  - Усміхнулася я.
- Я ходжу на іспанську та французьку, - усміхнувся у відповідь він.
- Сумно, - знизала плечима я, - тут є, наприклад, норвезька і португальська?
- Напевно, - задумався він, - а чому тобі саме ці?
- Я їх уже знаю, - закочуючи очі, сказала я, - а от норвезька хотілося б вивчити.
- Цікава ти людина, - підморгнув він, - ти хто до речі?
- А ти як думаєш?  - Подивилася я на нього.
- Енергетика сильна, значить або тигр, або лев, або вовк, - сказав він.
- Я левиця, - посміхнулася я.
- Отже ми один одному ідеально підходимо, - облизнувся він, - тебе як звати?
- Тобі повне ім'я?  - Запитала я.
 -Саме, - ствердно сказав хлопець.
- Марія Сергіївна Бондарчук , - промовила я, - а як звати тебе?
- Денис, - відповів він, - Денис Мазур.