Глава 18.

- Алексе, ти зовсім не вмієш танцювати!  - бурчала я, стоячи в парі з хлопцем у нього у вітальні.
- У мене не було танцювальної школи з 4 років, - так само бурчав він, - і взагалі, я втомився!
- Добре, відпочинь, - я плюхнулася на диван і в будинок увійшов Давид, - Давид, ти вмієш танцювати?
- Трохи, - відповів холодно він, - а в чому справа?
- Треба показати Алексу, як треба танцювати, - кинула я, не чекаючи позитивної відповіді.
- Добре, - кивнув Кравченко, - зараз переодягнуся і спущусь.
- У що він переодягатиметься?  - вийшов на кухню Алекс зі склянкою води.

- У латексні стрінги, - засміялася я, - та в зручніший одяг!
- Навіщо?  – не зрозумів Алекс.
- Ми з ним покажемо тобі, як треба танцювати, – посміхнулася я.
- А чому не на відео?  - Запитав ревнуючи Гончар.
-Бо на відео ти не розглянеш усе по кроках, - відповіла я.

Я й сама не розумію, чому не на відео.  Може тому, що мені хочеться потанцювати із Давидом?  Але відмовку я вигадала, а сам Кравченко погодився.  Алекс сидів, надувся на весь світ, у кріслі навпроти мене.  За кілька хвилин спустився Давид у спортивних штанах та футболці.
- Алекс, включи музику, - попросила я.
- І дивися уважно, - додав Давид, - другого шансу не буде.

Я досі не зрозуміла, звідки в моїй голові з'явилася думка, що Давид добре танцює, але тільки ввімкнулась музика... У цьому танці було те, чого мені не вистачало, коли я танцювала з Алексом.  Мене вели за собою і мені хотілося сліпо підкорятися.  Ми кружляли по всій вітальні і тільки музика зупинилася, я зрозуміла, що дуже близько притиснута до лева.  Наше дихання збите, щоки червоні, але обидва посміхаємось.
- Ну як, засвоїв?  - Запитав Давид відсторонюючись від мене.
- Ага, - роздратовано буркнув Алекс і вимкнув програвач на якому грало щось на кшталт музики для латиноамериканських танців.
- Чудово, - сказала я і сіла на диван, коли Давид пішов, - спробуєш зі мною?
- Ні, я ще потренуюсь і все буде Тіп-Топ, - він видавив із себе щось подібне до посмішки.
- Головне щоб Тіп-Топ не по моїх ногах, - посміхалася по-справжньому я, - мої туфлі стоять, як твоя нирка!
- Я потренуюсь!  - промовив він, - я обіцяю.
- Домовилися, - кивнула я, - тоді до зустрічі на балу?
- До зустрічі на балу, - кивнув він.

Я сіла в машину до Гриші, припарковану біля будинку.
Проект ми з Богданою здали просто чудово. Злату прийняли до компанії, зараз вирішується питання про Соню. Діна все волає про те, що компанія розпадається.  Вона має рацію, адже підвалини, прийняті ними протягом багатьох років руйнуються. Алекс розповідав мені про те, що в ньому були ще Едуард Морозов та Юлія Марченко.  Вони пішли трохи пізніше Дениса, але все одно задовго до моєї появи у цій школі.  Завтра цей бал, який, як сказала Богдана, принесуть алкоголь.  На що подруга отримала сувору заборону розпиття алкогольних напоїв на балу.
Сукня відпарена, плойка нагріта, зроблений макіяж.  Мені залишилося лише зробити зачіску і одягти сукню.  Ми домовилися, що всі самі приїдемо.  Ну як усі... Кравченко з Алексом 100 відсотків приїдуть разом, Злата мабуть із Сонею.  Решту не знаю.  Я їду сама і це нітрохи мене не напружує.  Мати довго бурчала, що сукня надто відверта, на що батько тільки порадувався моєму вибору.  Туфлі мої були справді дорогі та розкішні, так що Алекса я не просто залякувала.
Я спізнилася на 14 хвилин.  Я прислухалася і відчула, як хвилюється Алекс, як світиться від щастя Богдана, танцюючи з Костею, як бовтають Злата, Льоша та Соня.  Стан Давида не могла описати.  Він і нервувався, і був у гніві, і тішився чомусь, і намагався це приховати.  Я давно зрозуміла, що між нами існує якийсь зв'язок.  Решта не може зрозуміти, що ми з ним приховуємо емоції.
Я наважилася і відчинила двері.  Я чекала на більше.  Крім нашої компашки на мене звернули увагу ще 10-15 чоловік.  Але найголовнішою для мене була увага Давида, який перестав навіть слухати тріскотню Діни.  Раптом наш зоровий контакт з Кравченко перервав його двоюрідний брат.
- Машо, ти потанцюєш зі мною?  – спитав він.
- Звичайно, - посміхнулася я і ми пішли вглиб танців, - ти тренувався?
- Це повільний танець, тут можна погойдуватися в обійм під музику, - сказав хлопець і поклав руки на мою талію, - ось там столик з алкоголем.
- Я відчуваю, що ти з ним уже познайомився, - посміхнулася я, кладучи голову на плече хлопцю і краєм ока спостерігаючи спроби Діни вивести Кравченко на майданчик.

Ми станцювали цей танець, і я пішла до столика з алкоголем.  Випивши пару келихів і відчула пильний погляд ззаду.
- Дава, - сказала я не повертаючись.
- Потанцюєш зі мною?  - Запитав він у мене, забираючи келих і ставлячи його на стіл.
- Не більше вальсу, - усміхнулася я і подала йому свою руку.

Ми кружляли майданчиком.  Для нас просто нікого не було.  Я відчувала, як прохолодна рука Давида розпалює мою шкіру, де вона прикладена.  Ми дивилися один одному в очі, забуваючи про все.  Краєм ока я помітила, що нам розчистили цілий майданчик, для нас двох.  Люди відходили і дивилися на те, як ми кружляємо в цьому вальсі.  Час зупинився.  Якби не було Алекса, я може бути і зважилася б на поцілунок з левом, але ні... До речі Гончар вирішив напитися мабуть.
Мелодія закінчилася.  А разом із нею і диво.  Хлопці зааплодували.  Мені хотілося ще, але тут підійшов якийсь хлопець із третього курсу школи та запросив мене.  Далі я лише встигала між танцями випити по келих шампанського.  Через години півтори я була неабияк п'яна, але на ногах трималася, розуміла і навіть могла танцювати.
- Ти Маша?  - Запитав хлопець мабуть з першого курсу, я кивнула, - тебе там до кабінету біології покликали.
- Дякую, - кивнула я і попрямувала до кабінету.

Світло було погашено і я зайшла до кімнати.  Одразу за мною зачинилися двері й хтось провернув ключ.
- Ти мене кликав?  - Здивувалася я.
- Ні, це ти мене кликала!  - Відповів Давид, спираючись на вчительський стіл спиною, - мені це не треба!
- Ну так, - похитала я головою з єхидною усмішкою, - а ось це тобі теж не треба?