Глава 13.

– Що це було зараз?  - обурилася Богдана, залітаючи до моєї кімнати.
- Твій брат - мудак, - відповіла я, - щоб я коли-небудь з ним ще зв'язалася, після цього проекту!
- Що сталося?  - Запитала подруга.
- Не важливо, - огризнулася я, - з тобою, я спілкуватимуся, з Алексом, та з усіма, крім нього!
- Добре, охолонеш і розповіси, - сказала Кравченко забираючи свою сумку.

Ми поїхали в машині Давида до їх будинку.  В автомобілі зберігалася труна тиша.  Алекс намагався зав'язати розмову, але швидко згас.

- Маша, ти йдеш?  - Запитала Богдана, - нам потрібен доказ, де ми були.
- Так, йду, - кивнула я.
- Це не обов'язково, - пирхнув Давид.
- Мудаків не питали, - огризнулася я.
- А ти не офігела?  - обурився він, заходячи слідом за мною в будинок, - Ідіотка!
- Чуй, хордове, дмуй за речами, а то на біологію запізнимося!  - відповіла я.
- Ах так, твій улюблений предмет, - скривився Кравченко, - жаба!
- Іди їжачків паси, павич місцевий!  - Крикнула я, коли Давид піднімався сходами.

Швидко через поворот з'явилася Іванна.  Жінка просто сяяла, хоч і була спантеличена.
- Нічого, помиретесь, - усміхалася вона, сідаючи на диван, коли всі пішли за речами, - у стосунках і не таке буває.
- Іванно, ви виростили прекрасну дочку Богдану, - посміхалася я, - але з Давидом, я близько не сяду, маючи нагоду, ми не зустрічаємося, ми ненавидимо один одного.

"Так не можна!"  - раптом сказала всередині Іванни і я прислухалася.
- Іванно, це ви зараз сказали?  - Запитала я.
- Ні, - похитала головою вона.
- Олівія?  - Запитала я, прислухаючись.

"Давид непоганий!"  - знову буркнуло всередині жінки.
- Вона розмовляє з тобою?  - Запитала Кравченко старша.
- Так, - захопилася я, - Олівія, ти як там?

"Як можна бути там не знаю де?"  - Запитала вона, розливаючись теплом.
- Ви читаєте "Алісу в Країні чудес"?  - Запитала я.
- Так, - посміхалася Іванна, кладучи руки на живіт.

Дивно.  Не думала, що діти, ще не народившись, можуть розмовляти.  Певне вже у цьому періоді вони передають думки.  Потім вони народжуються і починають видавати звуки, але однаково думають при цьому!  Диво якесь, розмовляти з дитиною, що не народилася.
- А Ви самі її чуєте?  - Запитала я.
- Ні, - похитала головою Іванна, трохи засмутившись, - але тепер ти до нас часто приїжджатимеш і будеш з нею розмовляти.
- Можливо, - кивнула я.

Першим вийшов Давид, але його демонстративно ігнорувала.  А ось з Алексом та Богданою я пішла в машину.  Бісить мене все!  Прям ух... рвати та метати.  Доїхали до школи ми у труновій тиші.  Було незатишно, але, на жаль.  Від Давида йшло роздратування, що було в принципі зрозуміло.
Щойно машина припаркувалася, я вискочила, нікого не чекаючи.  Перший урок – географія, на якій я сиджу поряд з блондинками.
- Привіт Соню та Злато, - крикнула я заходячи до класу.
- Привіт Машо, - сказала Соня і показала поглядом на Злату, що розмовляє з Льошою.

Це виглядає так мило.  Їхні очі горять, від обох виходить почуття закоханості.  Навіть Льоша, який асоціювався у мене завжди з чимось холодним, був теплим, як ніколи.
- Злато, привіт, - сказала я трохи наполегливо і дівчина звернула все-таки на мене увагу.
- Привіт, - усміхнулася вона і хотіла продовжити розмову з хлопцем, але раптом заговорила зі мною, - тут така справа...
- Що?  – роздратовано запитала я.
- Льоша посидить з нами на географії, - вона соромилася говорити це, - ти можеш посидіти з Алексом та Давидом?
- Агрх, - рикнула я і мабуть рикнула, як лев, раз хлопці стали обертатися, - гаразд, придумаю що-небудь.

У кабінеті географії стоять парти на трьох людей.  І я маю варіант, або до Давида з Алексом, або до Богдани, Діни та Ліни.  Звичайно, перший варіант подобається мені більше.  Я сіла за парту до хлопців, не маючи наміру пускати сюди Давида.  Нехай сюди сяде Богдана, а він до дівчат!  Так!  До класу зайшла Богдана та Алекс.
- Богдано, хапай Алекса і давай сідайте сюди, - сказала я подумки.
- З Давою сама розбиратися будеш, - пирхнув Гончар і сів на своє місце.

Богдана ж довго вагалася.  Якщо вона сяде зі мною, на неї чекає скандал і від Діни, і від Давида.  Але, зібравшись з думками та побачивши мій фірмовий погляд кота зі Шрека, погодилася.  Чи треба розповідати про всю палітру гнівних настроїв, що виходять від Давида?  Тут був і гнів, і обурення, і бажання вбивати, що мене налякало.  Але не подавши виду, він сів на місце сестри і почав діставати підручники.  До кабінету зайшов учитель.
- Що це за велике переселення народів?  - пирхнув він, посміхаючись, - не кидайте в мене тапочками, але якщо ви балакатимете, я вас розсаджу.

Ми погодились.  Перевертням пощастило, що вони можуть спілкуватися подумки, нікому не заважаючи.  Мене вразило те, що Давид спілкувався з Діною у слух.  Не подумки!  Може, Богдана з Алексом, як і інші хлопці їх не чули, але не я.
- Біденький, - говорила Діна, - ти робиш проект разом з цим дівчиськом, у якої замість мізків пюре.

"Ну, пюре це хоч щось, на відміну від тебе" - пирхнула подумки я, і Богдана поряд хіхікнула.

- Жарти, жартами, а вона дійсно тупа!  - відповідав спокійно Давид, - причому не лише у навчанні, а й у житті.
- Давочко, - сумно пробелькотіла Діна, - як тобі не пощастило!
- Взагалі жах, - сказав Кравченко, - її натуральний колір волосся блондинка напевно.
- А те, як вона напросилася на проект із тобою?  - шаленіла Іванова, - кажуть, що вона переспала заради цього з Льошою!

"Ну ось це вже нахабство!"  - Подумала я і штовхнула Давида, нібито це Богдана.

Дивуюсь проникливості цього хлопця.  Він навіть не подивився на сестру, яка сиділа позаду.  Його погляд дивився на мене.  А що я?  А я образилася!
- Ну і за що?  - Вимовив подумки Давид.
- Набратися нахабства, знаючи, що я чую, обговорювати мене!  - пирхнула я і обірвала зв'язок.