Глава 6.

Костя одразу відсмикнув руку від Богдани і витріщився на мене, сподіваючись, що я нічого не помітила. Богдана ж підсіла до мене на лавку.
- Машо, тут така справа... - зам'ялася вона.
- Ви з Костею зустрічаєтеся, але твоєму братові про це знати не треба?  - Усміхнулася я.
- Так, а звідки ти знаєш?  - Здивувалася вона.
- Те, що ви зустрічаєтеся, секрет лише для одного Давида, - поплескала я її по плечу, - вся школа знає.
- А Алекс?  – спитав Костя.
- Тепер і я знаю, - вони стукнулися кулаками, - але до цього не знав чесно.
- Добре, залишилося якось м'яко це розповісти Давиду, - задумалася Богдана, - щоб він Кості голову не відкусив.

- Це я можу взяти на себе, - посміхнулася я, - на тиждень не вкладуся, але спробую!
- Машо, я тебе обожнюю!  - Заверещала Богдана, - приходь до нас сьогодні на ночівлю?
- Домовилися, - посміхнулася я, - ти коли вдома будеш?
- Ми зараз йшли якраз додому, - відповів за дівчину Костя.
- А чи можна з тобою до тебе заїхати?  – просилася Богдана.
- Поїхали, - кивнула я, - Гриша зараз повинен чекати біля парку.
- А морозиво?  - Запитав Алекс.
- З Костею з'їсте, - посміхнулася я.

Богдана чмокнула в щоку Мазура і поїхала зі мною до виходу з парку.  У машині ми обговорили плани на вечір і те, що треба купити типу попкорну чи горішків.  Ми сміялися і було дивним, що Злата з Сонею сказали мені не наближатися до них.  Принаймні Богдана з Алексом здавалися нормальними.
- Ого, а скільки людей живе у твоєму домі?  - Вразилася Кравченко.
- Не рахуючи обслугу, я, мама і тато, - відповіла я пропускаючи Богдану в нашу нову білу вітальню зі вставками сірого мармуру.
- Так у цьому будиночку можна пів школи поселити!  - пирхнула вона і стала статуєю, увійшовши до моєї кімнати, - тут помістяться всі старші класи!
- Ти перебільшуєш, - відповіла я, збираючи речі по кімнаті, - я, до речі, ще не все подивилася в цьому будинку.
- Чому?  - Запитала вона підходячи до моєї вбиральні.
- Бо надто багато часу зависала у вашому!  - Усміхнулася я, укладаючи набір з туалетним приладдям.
- Все одно тобі пощастило, - говорила дівчина, - у тебе немає двох старших братів та кількох сестер!
- У тебе є сестри?  - Здивувалася я і навіть відірвалася від зборів.
- Так, Кіра та Віка, - відповіла вона, - але вони вже вийшли заміж і мають дітей.
- Так ти тітка?  - Здивувалася я, - круто!
- Та що там, - Богдана задумалася, а я продовжила збирати сумочку, - прикро, що я більше їх не бачу, вони поїхали до США.
- У США теж є міста перевертнів?
- Так, вони є по всьому світу!  - Богдана перевела свій погляд на мене, - ти взагалі нічого не знаєш про перевертнів?
- Зовсім мало, - знизала плечима я, - я про них дізналася півтори тижні тому.

Далі ми зайшли до кабінету батька, і я залишила записку, що пішла.  Взагалі тато хоче зробити цей будинок розумним, на кшталт Тоні Старка з Віженом або П'ятницею.  Поки ми їхали, Богдана розповідала мені, що в кожній країні є поселення перевертнів.  Як правило, це невеликі містечка типу нашого міста або Огайо, в якому зараз живуть її сестри.  Розповіла про племінника Павла та племінницю Міру.  Вона прямо світилася, розповідаючи про них.  Мені стало сумно, що я в сім'ї одна.  На що Богдана тільки посміялася. Доїхавши до дому, ми зіткнулися з Давидом, що йшов до Діни і з Алексом, що валявся біля телевізора.
- Машо, а чи можна приєднатися до вашого дівич-вечора?  - Запитав Гончар.
- Ну, якщо ти дозволиш зробити тобі ш-лак та зачіску, - посміхнулася я.
- Да без проблем!  - посміхнувся Алекс, - лак потім змию, а зачіска розплететься.
- Дивися, ми фарбуватимемо волосся, - підморгнула мені Богдана, - але це тимчасова фарба, що швидко сходить.
- За одне миття змиється?  - примружився він.
-Так!  - Кивнула я і Алекс ляснувши в долоні погодився.
- Сьогодні буде чудовий вечір!  - тріумфувала Богдана показуючи мені свою кімнату.

Її кімната була меншою за мою, але все одно затишною і стильною.  Вона була бежево-блакитна, на стінах висіли плакати, стояв класний програвач аудіо, на робочому столі планшет, а посередині килим.  Ліжко велике, двоспальне.  Жити можна.
- Не твої хороми звичайно, - посміхнулася Богдана, - спільна ванна з Давидом.
- Я б не стала ділити з ним ванну, - примружилася я.
- Він не поганий, - захищала брата Богдана, - просто ховає це.
- А дівчина, як у "Красуні та Чудовисько" повинна розглянути красу в монстрі?  - пирхнула я.
- Добре, переодягайся і пішли вниз, приготуємо вечерю, - усміхнулася дівчина.
- А де сьогодні Іванна?  - Запитала я.
- Вона сьогодні вранці відлетіла до Огайо, - відповіла Богдана, - є підозра, що Віка знову вагітна.

Я переодяглася у білий топ без лямок та білі шорти. Богдані сподобався мій образ і вона випросила у мене його якось поносити.
- Врахуй, у мене є вада, - попереджала я, - якщо не хочеш отруїти навмисно всю сім'ю, то мене до приготування не підпускай!
- Ти просто не пробувала!  - Фиркнула Богдана спускаючись сходами.
- Я пробувала!  - парирувала я, - мене вчили готувати найкращі кухарі світу, а зрештою труїлися!
- Ну в такому разі мені з готуванням допомагатиме Алекс, а ти просто будеш сидіти поруч.
- Такий розклад мене влаштовує!  - Усміхнулася я.
- Але не влаштовує мене!  - підвівся Гончар.
- Алексу, ось візьмемо і не пустимо тебе на дівич-вечір!  - Відрізала я і хлопець погодився.

Далі я з півгодини спостерігала наймилішу картину, на якій брат із сестрою готували вечерю.  Я лише гризла яблуко і подавала іноді те, що в мене просили.  У результаті мало не дала сіль замість борошна та соду замість цукру.  Зрештою мене посадили на кухонну тумбу, дали чергове яблуко і сказали сидіти, качати ніжками, щоб вечеря вийшла.
- Дано, а у вас нічого не горить?  - спитав Давид, який увійшов до будинку в набагато кращому настрої, ніж був у момент нашої останньої зустрічі.
- Ой, - вигукнула Богдана і рвонула на кухню.