Глава 7.

- Машо, не знав, що ти вмієш готувати, - сказав Михайло Іванович за вечерею.
- А я і не готувала, - знизала плечима я.
- Слава Богу, - посміхнувся Алекс, за що отримав від мене стусан під столом.
- Ну, а що ти готуєш зазвичай?  Фірмове блюдо?  - посміхався Михайло Іванович, у думках Давида теж проскочило подібне запитання.
- Я взагалі не готую, - сказала я, - навіть яєчню не роблю.
- Ну, вам не попався добрий учитель, - шукав причину чоловік.
- Тату, з нею займався Гордон Рамзі, - пишався за мене Алекс.
- І як?  - Запитав Михайло Іванович.

- Потім він лежав у лікарні з отруєнням, - відповіла я, - а я лише навчалася варити макарони.
- Тебе Давид може навчити!  - запропонував тато Алекса, - він навчив готувати Богдану та Алекса, а мій син той ще балбес.
- Ні, - вибачилася я, відчуваючи, як Давиду ніяково відмовити при дядьку, - я краще робитиму все, крім готування.
- До речі, твій батько збирається переробити ваш будинок у "розумний"?
- Так, а що?
- Ні, просто мені прийшло замовлення від його імені, просто уточнив, - закінчив Михайло Іванович, - добре, дякую Богдано та Алексу, все було смачно.
- Ти залишишся?  - Запитав Алекс.
- Ні, я сьогодні йду і повернуся завтра, - відповів чоловік і втік з кухні.

Усі замовкли.  Тиша тиснула на перетинки.
- А куди йде твій батько?  - Запитала я у Алекса.
- Не варто про це, - втрутився Давид, - дякую, що не підпустили Бондарчук до вечері.

Я допомагала прибирати посуд у посудомийку.  Їх будинок вже був "розумним".  Тож Богдана налаштувала якусь панель та ввімкнула музику у всіх кімнатах, окрім кімнати Давида та спільної ванної.  Я випросила постановку свого плейлиста, який сподобався і Алексу та Богдані.  Взагалі ми стали шаленіти.  Почалося все з того, що ми вирішили зробити ш-лак.  Ми вирішили не говорити Алексу, який необачно погодився на це, що це не змиється рідиною для зняття лаку.  Він трохи напружився, коли Богдана дістала лампу для манікюру, але швидко розслабився, коли дістала вино.
Справа якось пішла.  Тепер Алекс ходив із яскраво-червоними нігтями і ми вирішили поміняти йому колір волосся.  Мабуть, блакитно-рожевий перехід буде якраз.  Сама я підфарбувала кінчики у червоний, а Богдана у синій.  Якось ця дівчина почала асоціюватись із цим кольором.  Ми висвітлили голову Алексу, сказавши, що це не змиється, але можна зафарбувати потім.  Оскільки він був уже напідпитку, то він погодився.  Далі ми творили що заманеться.

Найстрашніше почалося, коли і я, і Богдана були неабияк п'яні.  На мою голову спала думка про помсту Давиду, за його хамство.  І ми з Богданою озброївшись ножицями пішли до його кімнати.  Ну, до кімнати Давида я пішла сама, бо Богдана сіла в засідку і заснула.  Треба менше пити!  Причому мені було гірше, адже я майже не поїла, але я трималася.  Я дійшла до ліжка хлопця, що так мило спав.  Це навіть дивно бачити умиротвореного Давида, який не холодний, а дуже теплий.  Я подивилася на його волосся, що розкидалося по подушці і мені стало його так шкода.  Я провела по них рукою.  А Давид справді теплий.

"А чи б'ється у нього серце? Він же такий холодний завжди?"  - промайнуло в моїй голові.

Я нахилилася і приклала голову до його грудей.  Тук... Тук-Тук... Тук-Тук... І темрява.
Розплющила очі я на чомусь теплому, мучившись від дикого головного болю.  Я підвела голову і зустрілася з вивчаючим поглядом Давида.
- Добрий ранок?  - Запитала я, не знаючи що сказати.
- Воно буде добрим, якщо ти почистиш зуби, алкашко, - пирхнув він і мені стало соромно, - що ти тут робиш із ножицями в руках?
- Це я тебе п'яна стригти збиралася, - не ховаючись повідомила я, кривлячись від головного болю.
- Мені треба підстригтися?  - здивувався він, - Діна каже...
- Яка Діна, такий у неї і смак!  - відповіла я, - у тебе волосся хоч і круте, але так, пострижся.
- Може ти мені ще й зачіску вибереш?  - обурився він.

Мені двічі пропонувати не треба.  Я не знайшовши свого телефону, взяла телефон Давида і розблокувала його ввівши пароль.
- Звідки тобі відомий пароль?  – спитав він.
- Ну як би, ти його забув якось і тихо прошепотів, коли вводив, - сказала я випадково замість інтернету увійшовши до Фейсбуку і засміявшись, - а Діна любить надсилати тобі голі фото?  Перекручуєш у її критичні дні?
- Так, ти хотіла дивитися зачіски?  - Він відібрав у мене телефон і увійшов до інету.

Я була вражена.  Давиду справді була цікава моя думка.  Зробивши кілька скрин, я залишила його обмірковувати це, а сама пішла вмиватися.  Коли я повернулася, Давид лежав уже повністю одягнений і на застеленому ліжку.
- Мені сподобався третій і сьомий варіант, - сказав він і помітивши в моїх руках гребінець продовжив, - можна тебе заплести?
- Серйозно?  - У мене аж гребінець з рук випав, - ти - холодний-дорослий-Давид, хочеш заплести дівчині косички?
- Ага!  - він подивився так жалібно-жалібно, я пошкодувала, що у мене не було фотоапарата або хоча б телефону з собою, - у тебе волосся довге, міцне і шовкове...
- Добре, - погодилася я, - два колоски зробиш?
- Добре!  – кивнув він.

Наступні півгодини ми провели жодного разу не посварилися.  Давид заплітав мені коси і ми обговорювали його майбутню зачіску.
- Ще раз пофарбуєш волосся або взагалі, що небудь зробиш з ним, - сказав він доплітаючи другу косу, - я придумаю тобі витончене покарання.
- Уоу, у стилі 50 відтінків сірого?  - Усміхнулася я.

Але відповісти він не встиг.  На той момент зашуміла вода у ванній Богдані.  З ванної Алекса пролунав несамовитий крик.
- Що ви вчора зробили?  – спитав холодно Давид.
- Тільки змінили Алексу стиль, - сором'язливо сказала я і ми рвонули в його ванну.

Перед нами постав рожево-блакитний Алекс, який своїми яскраво-червоними нігтиками хапався за волосся. Давид прийшов у надзвичайний жах.  Усередині він крив нас із Богданою всіма матами, що я знаю.
- Ти не йдеш сьогодні до школи, а йдеш у салон і повертаєш усе як було, – суворо промовив Давид.
- У нас сьогодні контрольна з міністерства, – прийшла Богдана, яка нітрохи не соромилася за нашу з нею роботу, – а мені подобається!
- Ти обіцяла, що воно змиється!  - тицяв Гончар пальцем у сестру.
- Не з першого разу, - відповіла дівчина, - тижнів за три... А тобі йдуть косички!
- Дякую, - скромно сказала я, дивлячись на Давида.
- Нігті йому хоча б змийте!  – попросив він.
- Не вийде, це ш-лак, - відповіла я, - на його змивання піде близько години, а то й більше!
- Ви знущаєтеся?  – заволав Алекс.