Глава 5.

- Господи, Алексу, я не можу, - ридала я заносячи скальпель над жабою, що попередньо вбив Алекс.
- Машо, вона ж не покусає тебе!  - скидався Гончар.
- Ні, я не можу, - я остаточно розплакалася на кухні.

Справа в тому, що завтра у нас здавання проектів, на якому я маю різати цю чортову жабу.  А я їх досі не переношу!  У результаті Алекс сам жабу ловив, сам жабу вбив і, мабуть, різати Алекс теж буде жабу сам.  А я лише скотилася по стіні кухні і плакала від безсилля.

- Ну ось за що ти мені ось така?  - бурчав Алекс обходячи стіл і підходячи до мене, - ні в кого проблем немає, а в нас...
- Нікому не треба різати жаб перед аудиторією в 100 чоловік, - говорила між схлипуванням я.
- Ти і без аудиторії не можеш розрізати її!  - бурчав Гончар, - чого ти боїшся, вона вже померла і більше не вкусить!
- Вона слизька, неприємна і ух ... - Я шумно видихнула, а на кухні з'явилася молодша Кравченко.
-Алексе, не соромно?  Довів дівчину до сліз!  – бурчала Богдана, – пішли зі мною.

Я підвелася і пішла за дівчиною.  Вона привела мене у простору світлу ванну.
- Ось раковина, ліворуч холодна вода, умийся, - сказала дівчина і залишила мене.

Я спробувала привести себе до ладу.  Макіяж поплив, на голові кипа, светр вже відкрив моє плече повністю.  Мда, страшно подумати про те, що якщо не жаба, то могло довести мене до такого стану.  Я вирішила вмитися повністю і потім узявши з портфеля помаду, туш та олівець для брів, повернути собі макіяж.  Коли я дофарбовувала нижню губу в кімнаті з'явився Давид.
- Ти сюди переїхала?  – бурчав він.
- Знаєш, у ПМС краще з людьми не спілкуйся!  - пирхнула я, залишаючи ванну, - а то всіх налякаєш.
- Не тобі мене вчити!  - гаркнув він.

Я спустилася на кухню, де поруч із трупом жаби Богдана з Алексом пили чай.  Мій блювотний рефлекс прокинувся зовсім недоречно.
- Що з Давидом?  - Запитала я намагаючись знайти становище, в якому вічно крутиться голова Алекса буде закривати огляд на труп земноводного.
- Діна влаштувала йому сцену через те, що він терпить удома таку шавку, як ти, - відповів Гончар.
- Ось зараз неприємно було, - спохмурніла я, а Алекс повернувся до мене, відкриваючи огляд на жабу, - роби що хочеш, Ага, але завтра це ріжеш ти.

Богдана, якою я в фарбах описала історію нашого з Алексом знайомства хихикнула.  Але тут у кухню увійшла грозова хмара у вигляді Давида, а одразу за ним сонечко в особі Іванни.
- Машо, ти тут!  - Зраділа жінка, - нам потрібен погляд збоку.
- В чому проблема?  - дружелюбно запитала я, хоча тепер у мене маячило перед очима два об'єкти моєї нудоти: жаба та Давид.
- Не можемо вибрати колір кімнати Олівії.
- Олівія?  - Запитала я.
- Так, - відповіла Богдана, а Іванна тим часом підійшла до жаби.
- Що це за краса?  - Запитала вона і посмикала її за лапку.

Мабуть, це було останньою краплею і я просто з'їхала по стінці, втрачаючи свідомість.

Отямилася я на дивані.  Мене оточила всю родина.  Під носом у мене водили нашатирем, мабуть.  Голова гуділа, як стара пральна машинка. Іванна і Олег Вікторович, а також якийсь чоловік розмовляли осторонь.  Давид відсторонено стояв у кутку і розмірковував про щось. Алекс сидів на спинці дивана, а Богдана сиділа поряд зі мною і гладила мою руку.
- Вона прокинулася!  - Крикнула дівчина і всі крім Давида опинилися біля мене.
- Ну і чому ж ти відрубилася?  - Запитав Алекс.
- Це твоя жаба, - відповіла я, - не переношу їх.
- Навіщо ж ти взяла такий проект?  - Запитав Олег Вікторович.
- Ніби мене питали?  – я сіла на диван.
- Дивовижна система освіти!  - Вигукнув чоловік, якого я поки не знаю, - я Михайло Іванович- батько Алекса.
- Я Маша Бондарчук, - кивнула я на знак вітання.
- Дочка Корчинської?  - Усміхнувся Натан, - пам'ятаю зустрічалися ми з твоєю матір'ю якось у школі ...
- Вона ще й Бондарчук, Міша, - кинув Давид і пішов нагору.
- Приємно познайомитися, з донькою Серга, - усміхнувся він, - дивись, Алексу, не ображай!
- Ага, щоб потім поліція розслідувала нещасний випадок?  - посміхався мій однокласник, за що отримав потиличник від батька, - гаразд, Машо, дзвони Гриші, а ми поки що обговоримо, що і як робитимемо завтра.

День здачі проекту настав, коли я не очікувала.  Начебто щойно розмовляли з Алексом про те, що і як у нас проходитиме.  А тут я вже чекаю своєї черги у розкішному білому вбранні.  Ну я не можу придумати більше епітетів до костюма за 2000 доларів.  Алекс навпаки, був весь у чорному, щоб на ньому красиво контрастував білий фартух.

Вчора ми вирішили, що доповідь читаю я, намагаючись не зважати на дії Алекса, який у цей час різатиме труп жаби.  Я ось просто згадую, а до горла вже нудота підходить і з'являється легке запаморочення, що може стати приводом мого падіння з підборів.
- Якщо я не помру, то ми поїдемо до мене відзначати, – тихо сказала я Алексу.
- Ловлю на слові, - посміхнувся він.
- Що?  - Запитала я, втрачаючи нитку розмови.
- Бондарчук, - Алекс гукнув мене підштовхуючи вперед, - наш вихід.

Загалом, все пройшло справді непогано.  Крім кількох разів, коли я перегортаючи сторінки глянула на Алекса, який посміхаючись, що було видно навіть крізь маску, розтягував розпорошене черево земноводної.  У мене тремтіння по тілу пробігла і я напевно ще секунд 5 заїкалася намагаючись почати нову пропозицію в новому абзаці.  Нам поаплодували і варто було Алексу доторкнутися до мене, щоб піти на вихід, як моє тіло просто відмовило, і я обм'якла прямо в його руках.  Далі він доніс мене до якоїсь парти і оббризкавши водою, почав клацати у мене перед обличчям пальцями.
- Це лише жаба, - казав Алекс, - ну не можна ж бути такою чутливою.
- Не припиниш клацати, я тобі твої пальці в дупу засуну, - шикнула я.
- Добре, - посміхнувся Алекс сідаючи поряд зі мною, - тепер все позаду і я ніколи більше не буду з тобою брати проект, у якому будуть тварини.
- Дякую, - кивнула я і поклала голову на плече хлопця.
- А давай втечемо?  - Запропонував Алекс, - все одно все закінчується.
- Давай, - усміхнулася я.