Глава 4.

Я накидала на підлогу з дивана подушок для себе та длЯ Алекса.  Витягнувши підручник з біології і поклавши його на той же килим, я лягла на підлогу.
- Мені все більше і більше подобається твій костюм, - посміхнувся Алекс, - він так обтягує твою попку.
- Я зараз тебе препарую!  - Огризнулася я, - Ага, мені довго чекати на тебе?
- Бісиш, - рикнув він і приземлився поруч зі мною.
- Ой які ми грізні!  - Фіркнула я відкриваючи підручник.
- Давай вже!  - бурчав він і ми почали читати та виділяти потрібні моменти.

Я не встаючи зі свого місця, я зателефонувала Гриші і попросила його привезти мій ноутбук. Через 20 хвилин він зателефонував мені, щоб я вийшла. На що я попросила вийти Алекса. Поки він виходив я валялася на підлозі, дочитуючи параграф.  Ззаду почулося кашляння.

- Ага, ти довго там стоятимеш?  - Запитала я.
- Ну я не Ага, але вигляд мені подобається, - посміхнувся Давид.
- У тебе Діна, - фиркнув Алекс, - Богдана, прикрий очі своєму братові, поки він не почав зраджувати твоїй подрузі з моєю.
- Ага, а давно ми стали друзями?  - Запитала я розгортаючись і сідаючи.
- Я - не Ага, - шипів Гончар, - ось твій ноут, давай шукати все.
- А я дивлюся, що ви ґрунтовно вирішили взятися за справу!  - Здивувалася Богдана.
- А як інакше, ми ж генії!  - посміхався Алекс, дивлячись на мене.
- Богдана, пробач, геній тут один і це я, - сказала я, - а Ага - ідеальний шаблон для побудови ідіотів!
- Гей, я все ще тут, - образився Алекс.
- Добре, не заважатимемо, - сказала Богдана, - а чому "Ага"?
- Довга історія, - посміхалася я, - потім розповім тобі.

Я здивувалася, що Богдана цілком спокійна.  Ну, порівняно з її подругою Діною точно!  Ми швидко шукали інформацію в лаптопі та переписували найбільш зрозуміле.  Проект здавати післязавтра, так що часу в обріз.  Якоїсь миті до нас підійшла Богдана і запросила мене на чай на кухню.  Алекс же змився надвір.
- Тобі подобається Алекс?  - Запитала Богдана у мене.
- Він смішний, - відповіла я.
- Яка ти тварина?  - Запитала вона.
- Я не знаю, - я вирішила не брехати, начхати навіть якщо вона розповість комусь, - через те, що я народилася мертвою, у мене заблоковані деякі здібності.

Богдана взяла ножа зі столу і провела їм по моїй нозі. Було болісно, ​​але одразу як ніж прослизав, то все гоилося.  Її шок було видно неозброєним поглядом.  У кухні з'явився чоловік у віці приблизно 40-45 років.
- Вау, яка регенерація!  - Вигукнув він відбираючи ніж у дівчини і приймаючись різати мене по кожному.
- Якщо я скажу, що мені не лоскітно, ви припините?  - Запитала я.
- Вибачте, пані...
- Маша, тату, - відповіла Богдана, - Маша Бондарчук.
-Ти дочка Серга?  - Запитав він і я кивнула, - приємно познайомитися, а я батько Богдани та Давида - Олег Вікторович Гончар.
-Тату, а де мама?  - Запитала Богдана.
-Мама нагорі, - він не відривав від мене погляду, - я випадково став слухачем вашої розмови, ви справді ще не переверталися?
-Так, - засмучено кивнула я.
-Дивно, з такою міццю ви маєте
бути левиця чи тигриця... ну точно не рисись.
-Тату, рисі не такі погані!  - Заступилася за подругу Богдана.
-Вони дуже слабкі, - холодно відповів чоловік.
-І шкідливі, - додала я, а коли побачила схвалення в особі чоловіка готова була продовжити, але тут до кімнати зайшов Алекс з жабою в руках, - ААААААААААА!!!

Я заверещала, мало не пролила чай, перелякала всіх перевертнів тут, сховалася за Богданою спочатку, потім за Олегом Вікторовичем, потім узагалі вискочила з кухні, врізалася в Давида і видерлася йому на спину.
- Машо, слізь з моєї спини, - скомандував хлопець і я припинивши верещати сповзла, але не відходила від нього.
- Що тут відбувається?  - пролунав жіночий голос зверху, - Давид, чому твоя дівчина кричить і плаче?
- Це не моя дівчина, - я зустрілася з крижаним поглядом Давида і шморгнувши носом витерла сльози.
- А хто ж ви тоді, пані?  - Запитала жінка, я окинула її поглядом.

Відразу було зрозуміло, що це мати Давида та Богдани.  Здається Алекс казав, що її звати Іванна.  Я зупинилася на її животі, потім підняла здивований погляд нагору і зустрілася з таким же її поглядом.
- Щось трапилося?  - Запитав Давид, - чому ви мовчите?
- Ти Маша Бондарчук?  - Запитала Іванна.
- Так, - кивнула я.
- Ти дуже схожа на матір, - усміхалася вона, - ми з нею навчалися в одному класі.
- А ви вже обставляєте дитячу у рожевих кольорах?  - Запитала посміхаючись я.
- Про що вона?  - Запитала Богдана.
- Я не знала, що буде дівчинка, - здивувалася Іванна, кладучи руку на живіт, а у всіх присутніх очі на лоба полізли.
- Я чую її, – сказала я.

Я справді чула дитину.  Зі мною і раніше таке іноді траплялося.  Я легко могла визначити стать немовляти, але тут я могла мало не розмовляти з нею.  Через те, що Іванна була повною жінкою, був непомітний 6 місяць вагітності, що дивно.  Усі дивилися на мене, як на якесь диво.
- А Ви не чуєте?  - Запитала я.
- Ні, - похитав головою Алекс і від шоку відпустив жабу, яка пострибала чітко до мене.
- Аааааааа !!!!  - Знову закричала я, застрибуючи на диван - прибери її!
- Ти боїшся жаб?  - засміялася Богдана, - хамити Діні не боїшся, а маленьку зелененьку пострибушку...
- Я боюся всіх тварин, окрім ссавців, - на видиху сказала я, коли Алекс все ж забрав цю "милу" пострибушку.
- Пощастило мені з напарницею за проектом!  - пирхнув Гончар забираючи жабу в якийсь контейнер, - не лякайтеся, в ньому дірочки, вона не задихнеться!
- Добре, я подзвоню Гриші, нехай забере мене, - сказала я.
- Залишайся, ми поговоримо... - просила Іванна і Богдана закивала головою.
- Я приїду завтра, - посміхнулася я.
- Гриша сказав, що буде біля будинку, - сказав Алекс і допоміг мені зібрати мої речі, - до завтра.
- До побачення, - кивнула я.

Доїхали до нового будинку ми за 15 хвилин, що дуже тішило.  Я почала розкладати сумку та виявила в ній дві записки: