Глава 2.2

Глава 2.2

 Ескельти, які до цього стояли, мов статуї, почали маневрувати між нами, немов тіні, вишикувавшись стіною перед мармуровими сходами. 

 Забувши про Айлін та інших одногрупників, я кинулася уперед, розуміючи, що хочу бути максимально ближче до всього, що зараз відбуватиметься. 

 На ґанку з’явився статний чоловік. Від його плавних рухів синій плащ, розшитий сріблястими нитками, мерехтів, надаючи враження зоряного неба. Зупинившись, чоловік пригладив розтріпане чорне волосся. Він мовчки стояв, завівши руки за спину, оглядаючи майбутніх ескельтів.   

 Від його присутності повітря наповнилось хвилюванням та очікуванням. Я затамувала подих, серце почало швидко битися. Кожен рух незнайомця був неквапливим та витонченим.

 Він махнув рукою і мої вуха заклало, але перш ніж почати щось робити, в голові пролунав твердий голос:

 — Дякую, Мати Лу́но, що дарувала нам душі.

 Я від подиву відкрила рот, але швидко отямилась. Через густу бороду та вуса складно було простежити за губами, але це точно говорив цей чоловік. 

 “Він використовує свою силу.” — Майнула думка, від чого терпіння ставало ще менше.

 - Я безмежно радий бачити наших майбутніх ескельтів. - Продовжив говорити незнайомець. - Сьогодні ви не просто станете студентами академії Зодіаку, а частиною Камарону — її сонцем, повітрям, щитом та мечем. Тож запам’ятайте, з цього моменту на вас лежить велика відповідальність, яку прийдеться нести усе життя.

 Говорить він складно, але мені все ж таки хотілося вже почати. 

 — Перш ніж вас допустять до маліґату, ви повинні пройти реєстрацію, — наостанок сказав чоловік, — усі питання вам допоможуть розібрати наші старшокурсники, тож будьте терплячішими та поважайте один одного. 

 Розвернувшись, він так само неквапливо пішов геть. Натомість на ґанку з’явилися кілька десятків студентів, які жваво розосередилися по всій території. 

 Я намагалась не розгубитися, коли рій фіолетових накидок почав кружляти навколо і мало не збив з ніг. 

 Дівчина в окулярах швидко шмигнула до мене, як тільки розгледіла мій кулон з содаліту.

 — Привіт. — Вона безцеремонно взяла мене під лікоть і повела за собою. — Стрільці у нас належать до вогняних знаків, отже тобі сюди. 

 Іншою рукою вона схопила ще одну дівчину і наскільки я почула, та була із сузір’я Лева. Нас підвели до черги, що встигла сформуватися у самому центрі двору і провели короткий інструктаж. 

 Потрібно піднятися по сходах, заповнити анкету, отримати сили від маліґата. Коротко та ясно. 

 Я у черзі була сьомою, тож був ще час роздивитися, як швидко та злагоджено працюють ескельти академії. Окрім нашої черги я нарахувала ще три. Усі знаки зодіаку розподілялись на чотири стихії, тому нас сортували саме за таким принципом. Дівчата та хлопці у формі швидко сортували новачків і коли черги ставали занадто довгими, збирали інших до купи та розважали їх розмовами або демонстрацією своїх сил. 

 На відміну від хлопця, який стояв позаду мене і жалівся, що також хоче поспілкуватися зі старшокурсниками, я воліла скоріше отримати власні сили й жадібно дивилася на тих, хто підіймався по сходах.       

 І ось я стою перша у черзі. Дівчина переді мною неквапливо підійшла до столу реєстру та мляво заговорила. Мені взагалі здалося, що час зупинився і вже хотілось кинути в неї щось.  

 “Як можна бути такою повільною.”

 З головного входу вийшли два ескельти-студенти та повели дівчину у середину. Нарешті пролунало найжаданіше слово - “наступний”. 

 Я повільно рахувала сходинки, щоб не зірватися на біг. Кожен крок викликав вдоволення, наче підносив до самої богині. Мене зустрів привітний хлопець з яскраво-зеленими очима. 

 — Ми зараз проведемо невелику співбесіду. — Ось так, без привітань почав він. Хоча, зважаючи на кількість абітурієнтів, привітання зайняли б багато часу. — Твоє прізвище та ім’я? 

 — Неріса Росалія. — Швидко відповіла я, намагаючись прискорити процес. — Сімнадцять років. Дата народження…

 Хлопець підняв руку, зупиняючи тарахкотіння. Я прикусила губу, спостерігаючи, як моє ім’я виводилось чорнилами на папері. 

 — Дата та знак зодіаку? — Продовжив ескельт. 

 — Двадцять третє листопада. Стрілець. — На цих словах плечі самі собою розправились. Я пишалася тим, хто я є і мені хотілося б побачити якесь схвалення від старших, але хлопець навіть очі не підвів, продовжуючи виписувати на папері. У кінці, поставивши печатку та згорнувши листа, він одним клацанням пальця розвіяв сувій у своїй руці. 

 Я сіпнулась і у відповідь почувся тихий смішок. 

 — Ці двоє проведуть тебе до маліґату, — юнак не озираючись ткнув пальцем в сторону двох студентів, які забирали новачків та відводили всередину будівлі, — якщо будуть якісь питання, вони з задоволенням дадуть відповідь. Наступний!

 На цьому більше мене не затримували, і я швидко опинилась під відповідальністю супроводжуючих. Обидва йшли мовчки й першими у діалог не вступали. Я також не знала, що сказати — думки вилетіли вмить, коли наді мною нависла триповерхова будівля. Якби я не була  ескельтом, то мої п’яти накивали б звідси швидше за вітер, але тут моє покликання та призначення, я не маю права бажати чогось іншого, тому гордовито увійшла у світ магії, приймаючи свою долю. 

 Як тільки ми переступили поріг, один з ескельтів попросив мою валізу та плащ. 

 — Не хвилюйся, тобі повернуть речі, як тільки ти опинишся у внутрішньому дворі. — Люб’язно пояснив він та зник з моїми речами за однією із колон. 

 Саме зараз менш всього мене хвилювали речі, тому що я намагалася роздивитися приміщення до останньої дрібнички. 

 Великий зал, до якого ми увійшли крізь арковий прохід, мав високі стіни, прикрашені складними фресками та ліпниною. Під самою стелею знаходився скляний купол, що пропускав природне світло, яке розливалось по всій залі. Масивні колони підтримували багаторівневі галереї, по яких розташувалися численні статуї.