Розділ І

День був сонячний і теплий, надворі чулося цвірінькання горобців. Марта розпалила багаття і заходилася розігрівати воду у мідному чайнику. У їхньому заїзді жінка була покоївкою, але іноді брала на себе обов'язки кухарки. Те випадало не часто, лише тоді, коли траплявся вимогливий гість. Є такі зануди, котрі вимагають до себе особливої уваги. Наприклад, обов'язково починають день із чашки кави чи закінчують його келихом вина. Зазвичай, сніданок готують для усіх гостей разом і потім розносять по кімнатах. Поварнею завідує Магдалена – вкрай здібна та беручка кухарка. Готує швидко та смачно, жодного разу ніхто із пожильців не поскаржився на її стряпню. Але вона те робить чітко за графіком, у певно відведений час. А от коли трапляється вимогливий жилець, то тоді увесь клопіт з його частування лягає на плечі Марті. Вона подає вранішню каву чи холодний паштет перед сном, може на вимогу пригостити вином чи пивом, звісно ж, за додаткову плату. Буває й таке, що гості, котрим Марта впала в око, просять ще якісь, дуже своєрідні послуги, але то вже за зовсім окрему і особливу оплату. Господар, старий пан Петро знає про таке, але заплющує на те очі. Бо лихої слави його заїжджому двору витівки Марти не приносять, а молодичка має додатковий прибуток. Головне – щоби гості були задоволені сервісом. Тоді і безкоштовну рекламу створять, і самі ще не один раз навідаються. А кожний жилець – то його, пана Петра, ґешефт.
Гість, котрий мешкав у заїзді вже тиждень, інтиму від Марти не просив. Лише гарячу міцну каву двічі на день. То досить поважний на роки пан, з левовою гривою і вельми шляхетною поставою. Він розмовляв гарно, вживав чимало розумних слів, з чого випливало, що добродій був не лише освічений, а й усе своє життя мав значну посаду.
Зазвичай Марта несла йому зранку горнятко кави на срібному підносі і тричі стукала, попереджаючи про свій візит. Вона промовляла лише чотири слова: "Ваша кава, вельможний пане!", після чого завжди лунала однакова відповідь: "Заходь, голубонько". Тоді Марта відчиняла двері, входила до кімнати і підносила каву гостю. Він зазвичай сидів у кріслі навпроти вікна і задумливо дивився по той бік. Світло постійно падало на його обличчя так, що Марта добре бачила профіль чоловіка. Високе чоло, ніс з горбинкою, дещо кудлаті брови і міцне, вольове підборіддя. Замолоду цей пан напевно був неабиякий красунчик, але невмолимий час випив його вроду і висмоктав сили.
Він ніколи не дивився на неї – просто простягав руку, брав горнятко і неквапом цмулив ароматний напій. Марта не відала, про що саме він думав цієї миті, проте терпляче чекала, коли закінчиться неодмінний вранішній ритуал. Лише після останнього ковтка, чоловік задоволено схитував головою, ставив горня на піднос і прихильно дивився на Марту.
– Дякую, голубонько! – говорив він і тим самим відпускав її.
Добродій вихований і не капризнимй, але полюбляв порядок і ніколи не збочував зі своїх усталених звичок. От і зараз Марта постукає у двері і повідомить про ранкову каву.
На здивування жінки їй ніхто не відповів. «Невже спить? – здивувалась покоївка. – Чи не почув?» Вона знову постукала і удруге повідомила про себе. І знову тиша у відповідь. Це було дивно і аж ніяк не схоже на завжди зібраного і відповідального пана.
Марта нахмурила брови, розмірковуючи, як вчинити. Заходити без запрошення було справжнім неподобством, якщо ж не зайти, то пан може образитися. Зрештою Марта наважилась: обережно штовхнула двері і... вони враз широко розчинились. Покоївка зробили крок до кімнати і таця з кавою одразу випала їй з рук, а вже наступної миті увесь заїзд оповив жахливий жіночий зойк...