Глава 33. По різні боки океану

Маріанна

Маріанна дивилася у вікно. Самюель, яким би привабливим його тіло, його руки і його запах не були, але повинен був керувати своєю країною. З величезним небажанням, небажанням розбавляти чудовий день і ще більш важкий вечір, полетів в Ірміріон, щоб спробувати умовити власну матір піти на поступки. Ні він, ні Маріанна не вірили в успіх цього підприємства, як і в те, що в дівчини вийде переконати Раду.

Джоджо щойно народила, вона була не в змозі брати участь у їхніх зборах. Її замінить Хоакін завтра. Усім було прекрасно заздалегідь відомо, на який бік стане її брат. Навіть пропонуй вона всім гори грошей і вічне життя, Хоакін би пішов проти.

Втомлено Маріанна зітхнула, гіпнотизуючи горизонт. У двері кабінету постукали. Ледь помітно почервонівши, дівчина поспішила відімкнути і впустити Мону.

— Давно ти замикаєшся? — Здивувалася вона, а Маріанна постаралася не зустрічатися з блондинкою очима.

— Випадково, — знизала плечима дівчина.

— Гаразд, — із сумнівом протягнула Мона. — Наші підопічні вже покинули гостьові кімнати. Завтра за останніми речами зайдуть.

Жінка тужливо зітхнула і підійшла до племінниці.

— Буду сумувати за ними, — тихіше сказала вона, — стільки діточок у домі. Навіть сумно.

— Можу привезти всіх своїх братів і сестер сюди, — хмикнула Маріанна, — миттю перехочеш.

Мона не змогла нічого на це відповісти, тільки невизначено фиркнула — мовляв, які ж вони діти тепер, коли половина з них — підлітки чи юнаки?

Маріанна обійняла тітку й подругу, ледь помітно хихикаючи. Поруч із цією блондинкою їй завжди було тихо і спокійно. Таке блаженство тривало не більш як хвилину, коли у двері знову постукали.

— Можна? — Запитав Люціус, зайшовши в кабінет. Його обличчя було білішим за полотно.

Самюель

Ірміріон був красивою вічнозеленою країною. Гірська місцевість ідеально підходила для проживання драконів — ніхто не міг потривожити їх, будь-який напад був приречений на провал, оскільки повітря належало тільки їм. Дракони почувалися орлами і королями цього світу одночасно — царствено спостерігали за світом з вершини своїх гір.

Самюель не почувався орлом чи королем — він був правителем цих земель. Для нього вони були домом. Усі гірські річки, незаймані людиною галявини й озера. Тварини не лякалися вигляду людей, мирно співіснуючи в Ірміріоні.

У цьому всепоглинаючому світі Самюель відчував неприємний відтінок фальші. Він знав, що всі ці луки й гори — результат їхньої закритої політики. Так, сюди не допускали ні вампірів, ні людей, завдяки чому олені не стрибали, тільки-но побачивши силует людини, що ходить прямо. Але якою ціною їм давалася охорона природи?

Чому не можна було спробувати співіснувати не тільки в гармонії з дикою природою, а й з тими, хто носить ту саму кров, що й вони колись? Хто так само постраждав унаслідок навіжених дій Страуді?

Маєток Теравін знаходився глибоко в горах, укритий бурхливою рослинністю. Приземлятися було зручно в долині поруч, де спеціально для таких випадків побудована печера. У ній можна переодягнутися і попрямувати в потрібні тобі кімнати маєтку — просто з внутрішньої частини гори.

Самюель приземлився і пробіг кілька кроків за інерцією. У ньому вирувала пристрасть і вогонь, розбуджені Маріанною. Він хотів підкорювати вершини, хотів вершити великі справи. Не забував дракон про обережність — вони мають справу зі злочинним угрупуванням, що діє напряму в Ірміріоні, тож у вир з головою стрибати було непередбачливо.

Перевіривши свій зовнішній вигляд у відображенні в кришталево чистому гірському озері, Самюель кивнув і пішов усередину маєтку. Усе тут дихало розкішшю. Павуки? Це викликало в нього навіть усмішку. Подібної живності не могло існувати поруч із драконами.

Смішне лицемірство виходить — вони так відчайдушно боролися за збереження зовнішньої дикої природи, але без докорів сумління знищували внутрішніх домочадців, які нічого поганого не зробили. Але жодної комахи або миші зроду не було в будинках драконів.

— Мамо? — окликнув Самюель, увійшовши до бібліотеки, де зазвичай засідала Кларисса. Її там не було, але жінка не могла піти далеко — її письмовий стіл був захаращений різними записами й паперами, які вона вела.

Дракон насупився. Його мати часто впливала на політику Ірміріона, але ніколи не робила цього на паперах. Її письмове приладдя слугувало їй помічниками в розсилці запрошень старим друзям на бал, та для списків покупок.

На столі Самюель виявив рясну бухгалтерію доходів і витрат Ірміріона. Витрати істотно перевищували гроші, що надходили, але часто некрасиві мінуси перекривали щедрі чеки, які виписували друзі Кларисси.

Самюель провів рукою по одному з аркушів — нескінченна кількість плюсів і мінусів за останній мінус. Він узяв папери в руки, щоб переконатися в здогадці, що промайнула в нього. У його матері на робочому столі лежали списки поставок драконячої енергії в Леромео. Утім, на паперах усе виглядало так, як і мало би бути, якби енергія відправлялася в чистому вигляді.

Сама наявність подібної документації наштовхнула Самюеля на думку. Він підійшов до крісла, в якому часто сиділа його мати. Перед ним у столі виднілися маленькі шухлядки, у яких зазвичай зберігають канцтовари або непотрібні папери.