Глава 29. Знову вона

Стіни кабінету дівчині вже остогидли остаточно. Їх потрібно перефарбувати, а ще краще знести — буде літньою терасою. Відвідувачів приймати буде на подвір'ї, а справи вести з дітьми напереваги. Зрозуміло, це було не більше, ніж її бурхлива уява, але зробити ремонт хотілося страшенно.

Самюель сидів на дивані поруч з Ейпріл і періодично чухав її за вушком, на превелику підозру самої Маріанни. Відколи її дух такий податливий і тягнеться до людей — точніше, до драконів? Утім, можливо в цьому відповідь і крилася якраз. Дівчина посміхнулася.

Двері перебили її позитивні думки — пролунав стукіт, після якого до приміщення зазирнула світловолоса жінка. Мона тримала якісь папери, насупившись і підтискаючи губи.

— Маріанно, ти мусиш це побачити, — сказала вона з хвилюванням у голосі, простягаючи дівчині згортки.

Це були погрози, звинувачення у зраді, заклики до бунту.  Якісь статті, що доводять зв'язок Маріанни і Седрика. Документ був підписаний групою анонімних громадян — не таких уже й анонімних, судячи з натовпу перед будинком. На очах у Маріанни слова зливалися в бурю звинувачень.

— Що це за нісенітниця? — вирвалося в неї.

— Люди не згодні з тобою і Самюелем. Вони впевнені, що ми продаємо їхні інтереси ворогові, — пояснила Мона, скоса дивлячись на дракона. У їхні стосунки жінка не лізла, але не розуміла, чому Самюель поводиться бурхливо тоді, коли краще дати Маріанні волю, і навпаки відлітає, коли вона потребує його найбільше.

— Продаємо? Ми прагнемо миру і співпраці, а не продажу! — уривчасто відповіла Маріанна, але навіть саму себе переконати не могла. Цей торговельний союз міг зруйнувати й без того хисткий стан речей.

— Твої люди не довіряють драконам, цим легко маніпулювати. Нам потрібно щось зробити, перш ніж ситуація вийде з-під контролю, — зауважив Самюель. Ейпріл байдуже залишилася спати на дивані.

Маріанна заплющила очі і спробувала зібратися з думками. Вона відчувала, що її авторитет під загрозою, а країна роздирається внутрішніми сперечаннями. Це була не та реакція, яку вона очікувала від своїх підданих.

Перш ніж вона змогла б виграти час Самюелю, потрібно було виграти час їм самим.

— Самюель, — сказала дівчина, розплющивши очі, — ти зможеш зараз обробити будинки громадян? Вогнем дракона?

— Вважаю, що так, — кивнув чоловік, — скільки будинків?

Маріанна сумно глянула на дракона, розуміючи, що точну цифру назвати не може — вона приголомшлива. Але саме ця дія допомогла б зараз підсолодити ситуацію для народу.

Разом із драконом дівчина вийшла до воріт, біля яких стояли протестувальники.

— Громадяни Вейри, я розумію ваші побоювання і тривоги. — Вигукнула вона, але тиші дотримуватися не збиралися — багато хто намагався перебити неприємного їм правителя. — Я переконана, що наш союз з Ірміріоном — це крок до миру і процвітання. Ми прагнемо до співпраці, а не до війни. Використовуючи їхні знання та ресурси, ми зможемо підняти нашу країну.

Деякі з натовпу кивнули згодою, але багато хто продовжував висловлювати своє невдоволення. Вигуки і погрози наростали.

— Ви продаєте наше майбутнє! — кричав хтось із натовпу.

— Ми не дамо вам зруйнувати нашу країну! — вторив йому інший.

Самюель узяв слово, намагаючись заспокоїти народ.

— Ми не продаємо, а будуємо. Наш союз може принести процвітання, а не загибель. Дайте нам шанс довести це вам. І як перший крок від драконів я пропоную обробити ваші будинки. Не колбами і батареями з перевізною магією. Я, як правитель Ірміріона, сам обдам дім кожного, щоб те, що сталося нещодавно, не змогло повторитися надалі.

Частина людей радісно заплескала, частина замовкла або пішла в перешіптування щодо перспектив. Однак серед тих, хто бунтував, були ті, хто надавав перевагу насильству. Дехто почав кидати дрібні предмети в бік Маріанни та її соратників. Ситуація ставала дедалі напруженішою.

Раптово з натовпу виділився високий молодий чоловік із яскравим червоним волоссям. Він підняв руку, кличучи до себе увагу.

— Я представляю групу незадоволених громадян! Ми не згодні з вашим рішенням! — крикнув він.

Маріанна запросила його підійти до неї. Він вийшов уперед, намагаючись висловити невдоволення на обличчі. Давалося це йому погано — чоловік явно був або найнятим актором, або прийшов заради забави. У нього були яскраві проникливі очі настільки темного відтінку, що здалеку здавалися чорними. Ледь помітні веснянки навіть на розлюченому обличчі чоловіка більше створювали вигляд загубленого хлопчика.

— Ми не хочемо втрачати свою незалежність і ставати маріонетками драконів! — заявив він Маріанні просто в обличчя. Дівчина добродушно усміхнулася, запустила його на територію маєтку і запропонувала поговорити.

Маріанна багато часу провела з народом, щоб упізнати багатьох або хоча б чути про їхніх родичів. Про такого яскравого персонажа дівчина чула вперше.

Мона накрила їм невеличкий столик у чайній кімнаті, де все налаштовувало на значно позитивнішу бесіду — ніжні шпалери пастельних тонів, квіти по периметру кімнати, картини матерів або тонких жіночих рис.

Самюель залишив їх удвох, вирушивши обробляти будинки громадян, які обіцяв закінчити сьогодні ж. Йому потрібно було діяти делікатно. Звісно, значно ефективніше було б обдати все особливим вогнем з польоту — так за раз можна масовано завершити всю роботу. Але щось підказувало дракону, що його після цього звинуватять у підпалі, а не допомозі. Він вирушив до фермерів.