Глава 21. У саме серце

Тендітна рука Маріанни якось непристойно довго трималася за теплу долоню Самюеля. Дівчина навіть не замислювалася раніше, які в чоловіка руки — трохи шорсткі, але гріють тепліше, ніж камін у зимову холоднечу. Сама Маріанна, здавалося, змертвіла від цього снігу, який лютував на вулиці, і тільки він, її впертий і владний дракон, міг укрити її від холоду.

Калеб ніяково прокашлявся, але навіть тоді Самюель не наважився відпустити руку коханої. Вона доторкнулася до нього пальцями руки, на якій були шлюбні татуювання. Чи означало це щось? Чи була хімія між ними лише результатом істинності пари?

Вампір, немов читаючи думки й сумніви чоловіка, хмикнув і посміхнувся — як давно він сам так само, немов школяр, боявся зробити крок уперед? Тихо, не руйнуючи моменту, Калеб пройшов до дверей і залишив кімнату — його так і не помітили, немов забули про його існування.

— О, ви вже закінчили? — Запитала Мона у вампіра, маючи намір увійти до кабінету Маріанни, але Калеб зупинив її, тактовно усміхаючись, мовляв, дай їм побути наодинці.

Мона залишилася розгублено дивитися на усміхненого вампіра, але порушити його пораду не наважилася. Її рука так і зависла в повітрі, не досягнувши дверної ручки.

— Ти мені винен дуже багато пояснень, — тим часом тихо прошепотіла чоловікові Маріанна.

— Ти мені винна так багато тепла, — так само тихо відповів він, — кинула мене в холоді.

— Я не...

Не чекаючи нової сварки, Самюель ніжно притягнув дівчину до себе ближче, відпускаючи її руку. Він відчував усім тілом, як тремтіла Маріанна, як боялася — чого? Дурна. Він же поруч.

Маріанна не могла перестати тонути в очах Самюеля. У неї стільки проблем зараз, адже явно не до цих бурштинових озер, яким хочеться віддати всю себе цілком. Вона бігала очима по його обличчю, намагаючись зібратися, відштовхнути, зайнятися справами. Але натомість дівчина лише безпорадно чекала на його поцілунок — губи прочинилися самі собою. Маріанни закусила їх, але лише сильніше розпалила пожежу в очах Самюеля.

Вона — його. Він бачив, як тремтіла дівчина в його руках, як хотіла поцілунку, але сам дракон не поспішав. Бачиш? — немов би говорив він. Ось так я почувався, коли ти мовчала, закрилася, накрила холодом.

— Та пішов ти, — вилаялася Маріанна і сама потягнулася до дракона, накриваючи його губи своїми.

Виявляється, у драконів теж може бути щетина — дівчина відчула, як він коловся, наче не голився кілька днів. Його губи пристрасно відповідали на її рухи, розкриваючи жар поцілунку все яскравіше. Руки якось самі собою обійняли дракона за шию, притискаючись ще ближче. Її дракон. Тут. Зараз.

— Я вам не заважаю?! — Обурено вигукнула Ейпріл, усе ще сидячи на своєму підвіконні. — І чому люди так люблять цей обмін слиною? Посоромилися б!

Від тонкого котячого голосу здригнулася не Маріанна — вона вже звикла до Ейпріл, і могла б і далі займатися чимось приємним, — але Самюель здивовано обернувся. Не так часто кішка подавала голос при ньому. За винятком Маріанни, він був єдиним мешканцем цього світу, хто міг чути кішку.

— Давно ти тут? — Хрипло окликнув її дракон.

— Від самого початку. — З відтінком роздратування відповіла Ейпріл.

Маріанну протверезив голос Самюеля — і що на неї найшло? Вона зробила кілька незграбних кроків назад і схопилася за голову. Варто було тільки їй розірвати поцілунок, як у голові наче щось вибухнуло — так сильно вона боліла.

— Маріанна? — Першим помітив її стан дракон.

— З тобою все гаразд? — Здивовано пробурмотіла Ейпріл.

У порядку дівчина не була, згинаючись навпіл від болю. За мить вона почала кричати, намагаючись хоч заглушити стукіт у голові. Дракон рвонув до коханої, але Маріанна лише штовхала його, згинаючись дедалі нижче й нижче до підлоги, аж доки не звалилася без почуттів. Безпорадний дракон подивився на кішку з очима, переповненими жахом.

***

Серце Седрика несамовито боліло. Він корчився у своїй темниці, намагаючись зігнутися і заглушити стукіт, що роздирав тіло. Так відчувається смерть? Ні, Седрик знав, що він далекий до цього порога — щойно кров Маріанни потрапила в його тіло, клітини почали миттєве відновлення. Він просто не міг померти так просто, як усі жителі Вейри, як більшість жителів Тіньових земель. Чорт їх знає, цих драконів, може й вони потрапляють до лікарні від інфаркту?

Ні, цей біль був магічним втручанням. Його мучитель не зміг вийняти енергію з самого Седрика, тому просто тримав тут. "Таку силу потрібно замкнути", — казав він.

Те, що Седрик відчував зараз, було не його болем, але болем зв'язаної кров'ю. Маріанна в небезпеці.

Чоловік заплющив очі і спробував сконцентруватися на шаленому стукотіння серця. Він глибоко вдихнув і уявив себе, маленького, розміром з атом, що проникає у свій власний мозок. Як на американських гірках спускався він нижче до клапана, поки не потрапив у саме серце. Там ледь помітно горіли білі двері — свідомість Маріанни. Седрик зробив крок у невідомість, його тіло безвольно повисло.

Седрик розплющив очі і зрозумів, що все пішло зовсім не так, як він планував. Він лежав у милому приміщенні, що віддалено нагадувало його колишній кабінет.  Той самий краєвид із вікна — так, безумовно, він лежав на підлозі кабінету в маєтку Леромео. На нього стурбовано дивився Самюель, у якого виднілися луски на обличчі від припливу емоцій. Дракон щось кричав, але Седрик ледь міг розібрати слова. Поруч із драконом сиділа кішка і проникливо дивилася йому просто в душу.