Глава 19. Важка тиша

Маріанна просиділа за столом у кабінеті всю ніч. Їй потрібно було розподілити надану провізію між усіма сім'ями, за виключенням збитків, яких зазнали Сузаріни, Марліни і...

— Вічно забуваю.

— Кейптокі, — послужливо, не розплющуючи очей, муркотнула Ейпріл.

— Дякую!

Ейпріл пробула з нею всю ніч, але дівчина не була до кінця впевнена, спала кішка чи ні. Зовні — звісно ж спала, але щоразу, щойно Маріанна забувала щось або не могла розібратися, як кішка миттєво знаходила відповідь на запитання.

Постраждалі сім'ї, які мешкали зараз у маєтку, були оточені провізією і теплом на відміну від тих, хто залишився з таким-сяким дахом над головою. Їхню частину було б справедливо розділити між тими, хто залишився зовсім без нічого.

Наступною проблемою були якраз ці сім'ї — їм потрібно було виділити нове житло, поселити, забезпечити роботою. Усього цього в Маріанни не було, а закуповувати бракувало фінансів — Седрик не особливо дбав про поповнення скарбниці. До того ж, дівчина знайшла кілька грубих нестикувань у звітах. Колишній правитель віддавав кудись левову частину податків громадян. Цей рядок він просто позначав: "Демі". Хто ця Демі і чому їй потрібні були мільйони залишалося для дівчини загадкою.

Маріанна потерла почервонілі від недосипу очі, плавно переміщаючи пальці до скронь.

— Навіть не знаю, що болить сильніше, — чесно зізналася вона.

— Спина. — Саркастично прокоментувала Ейпріл.

— Моє тіло тут молодше, — відрізала дівчина, — спина поки що не болить.

— Поки що, — муркотнула кішка. — Ти так посидь ще з тиждень, відчуєш, що таке радикуліт.

Відчувати їй це не хотілося, тому дівчина швидко підстрибнула зі стільця і почала розминатися. Мама завжди говорила їй, що зарядка зранку — запорука здоров'я! Щоправда, мама ще щось говорила про здоровий сон, але це вже тонкощі.

Поки дівчина стрибала кімнатою, під присягою обіцяючи своїй дорогій матусі з іншого світу, що буде більше рухатися, до кімнати постукали.

— Увійдіть, — намагаючись швидко перевести подих, крикнула вона.

— Маріанно, — почувся не зовсім знайомий голос з-за дверей, а потім дівчина побачила свого однокласника — похмурого, але дуже талановитого Люціуса Дарквуда.

Вона миттєво розцвіла в усмішці. Ну нарешті поруч буде хтось, хто допоможе їй у всьому розібратися! До того ж Люціус провів усе дитинство пліч-о-пліч із цими людьми, вже він-то зможе допомогти їй придумати вихід із ситуації.

— Доброго дня, — він запнувся, — Ваша Величність.

— Чого? — сторопіла дівчина.

— Ну, — знову запнувся Люціус, — пані Леромео.

— Приїхали. — Від несподіванки Маріанна навіть сіла назад на своє крісло за столом. — Зачини двері й іди сюди.

Люціус поспішив виконати її прохання і ніяково підійшов ближче, невпевнено вибираючи, куди йому сісти.

— Боже, Люціус, та припини ти це! — Прикрикнула дівчина, вистрибуючи з-за столу і саджаючи хлопця на диван поруч. — Я все та ж твоя однокласниця, що й до цього.

— Не те щоб ми спілкувалися до "цього", — він виділив "цього" тоном. — До речі, ми навіть не знайомі, ти знала?

— Не до того було.

— Теж вірно.

Хвилину помовчали. Потім Маріанна шумно видихнула і виклала все, як на духу — проблеми такі, допомога потрібна така, а закохані очі їхнього професора і за сумісництвом кращого друга її брата, вже насправжки відволікають. Утім, про справжню причину відсторонення Кітано вона вирішила тактовно промовчати. Сказала лише, що зараз він зайнятий іншою справою.

— Я не впевнений, що багато чим допоможу, — чесно зізнався Люціус, — я такий самий студент, як і ти. До того ж — додав він після паузи, — у мене немає кваліфікації, щоб працювати на правителя Вейри навіть після навчання.

— У моєї кішки є така кваліфікація? — Щиро поцікавилася Маріанна.

"Смілишся, чоловіче", — зашипіла у відповідь Ейпріл, але Люціус не міг чути її слів.

— Ні, звісно, — він махнув головою. — А що?

— Вона останні два дні працювала моїм асистентом. — Не кліпнувши, вимовила дівчина.

Люціус оторопіло подивився на волохату кішку, яка виглядала щонайменше злісно — іскри в її очах от-от пропалили б дірку в лобі Маріанни. Як добре, що Ейпріл не володіла магією — у неї лапки!

— Мені потрібно почати відновлювальні роботи будинків Сузаринів, Марлінів і...

"Кейптоків", — в один голос проголосили Люціус і Ейпріл, від чого дівчина не стримала сміх. Аж надто вони схожі були в цей момент.

— Я сказав щось смішне? — Не зрозумів Дарквуд.

— Ні, — махнула головою Маріанна, прикриваючи усмішку рукою. — Є ідеї, як відновити будинки швидше?

— Усі матеріали можна запросити в найближчого тесляра, — задумався Люціус. — Думаю, з ним можна домовитися. Він давно мріяв попрацювати на будинок Леромео і вийти на "новий рівень".

— Чудово!