Глава 9. Жвавий працівник

Самюель мав вигляд, як модель з обкладинки журналу. Його довге волосся, як зазвичай, було зав'язане у хвіст, а чорна шовкова сорочка відкривала вид на його великі мужні груди. На ключицях, ледь виступаючих, але гострих, як лезо, виднівся кулон на плетеній мотузці. Його губи були щільно стиснуті, а в медових очах літали блискавки. Він дуже злий, він навряд чи навіть контролює себе зараз.

Маріанна вмить відсмикнула свою руку від руки Кітано, немов обпікаючись. В її очах промайнув неймовірний погляд, який одразу ж кинувся в бік Самюеля. Але чоловік ігнорував палкий погляд Маріанни, збираючи всю байдужість, яка в нього тільки була. Він глибоко вдихнув, заплющив очі, а як розплющив — у них не відбивалося жодної краплі емоції. Іноді здавалося, що магія вампірів йому має даватися простіше нікуди.

— Привіт, Самюель, — незграбно спробувала вимовити Маріанна, її голос звучав збентежено.

— Привіт, Маріанно. Кітано, може досить переманювати студентку на бік вампіричної енергії? — запитав Самюель, піднімаючи брови.

— Я не переманюю, — відрізав Кітано. — Їй було б корисно мати силу обох сторін, тим паче, коли готується акт про співпрацю з вампірами.

Самюель ледь помітно чортихнувся. То-то ж! Треба було одразу погоджуватися на союз між їхніми країнами, а не поводитися, як нездара, коли наречену забирають усілякі чудовиська.

Маріанні стало ніяково за свої думки, коли вона побачила пролітаючого вдалині Калеба. Чудовиська її, звичайно, забрали, але їй хотілося вірити, що, як і в казці, це всього лише чари злої відьми.

Самюель підійшов ближче, його погляд ковзнув по Маріанні, немов він читав кожну її думку.

— Не переживай, Маріанно, — сказав він, проходячи повз неї і зупиняючись біля барної стійки. — Приховувати свої почуття не так складно, ти в цьому, судячи з усього, досягаєш успіху.

Маріанна, все ще не відриваючи очей від Самюеля, промовчала. Дракон був у гніві, їй не хотілося вирішувати справи або розбиратися з їхніми стосунками, поки він у такому стані. Кітано ж мовчки простягнув їй папку з документами, яку вона не так давно забула забрати.

— Який жвавий працівник, — буркнув Самюель, випиваючи налитий алкоголь у келих.

— Що ти тут робиш, Самюель, — вичавила з себе дівчина. Їй було страшно, незрозуміло і ніяково — вона так і не розповіла драконові про той поцілунок із Кітано, а в ключі їхніх стосунків зараз, воно здавалося недоречним.

— Прилетів із політичним візитом, — з'їждив чоловік, — може, дракони і вампіри зможуть співіснувати?

Дівчина розуміла, що причина зовсім не в політиці і прорватися сюди через дві країни навіть на його крилах було подвигом. Чого Маріанна не розуміла, так це ставлення дракона. Він поводився суперечливо, ухвалював необачні рішення, непослідовно мислив, а ледь дівчина ловила його на цьому, прикидався, що це все лише її фантазії.

— Кітано, — усміхнулася Маріанна, натякаючи на те, що чоловікові краще покинути місце, поки тут не розгорілася буря.

— Ні, що ти, — гучно заявив Самюель, — нехай Кітано залишається, він узагалі любить пхати свого носа в чужі справи. І чужих дружин.

— Наречених, — поправила його дівчина, — причому не за бажанням, а з примусу. Чи тобі треба було б дати померти тоді? — Тепер уже в її очах літали блискавки.

Кітано панічно салютував місцевим вампірам, а як побачив їхнє ігнорування — Калебу, що йому потрібно піти. Чоловіка ніхто не помічав, сприймаючи цю зустріч за доброзичливі посиденьки.

— Усе, що ти робиш, — від обурення дівчина навіть встала, — це суперечиш собі. Ти хочеш, щоб я стала правителем, але вставляєш мені палиці в колеса. Ти хочеш, щоб я була твоєю коханою, але кидаєш мене саму в Тіньових землях, де мене мріє зжерти кожен зустрічний, — вона винувато глянула в бік офіціанта, — без образ.

— Вона має рацію, — проте зауважив офіціант, — з її кров'ю тут особливо небезпечно.

Чорт, Маріанна вже й сама забула, що кров потраплянки тут, як манна небесна з панацеєю і чарівною квіткою. Мабуть, вампіри дізналися про це, раз навіть простий офіціант натякав на незвичайні властивості її крові. Час від часу не легше.

— Маріанно, — винувато вимовив дракон, але Маріанна вже розійшлася.

— Ти маєш прийняти мене, — твердо заявила вона, — такою, яка я є, або відпустити мене. Зараз не я відмовляюся від нашого союзу, Самюель, а ти своїми діями відштовхуєш мене.

Вона махнула рукою й армія офіціантів миттєво підлетіла до неї. Кітано навіть стало заздрісно — це він узагалі-то має бути на одній хвилі з вампірами!

— Мені час відпочивати, — кивнула вона персоналу, і ті поспішили подати сигнал Калебу, — завтра в мене важливі справи щодо союзу Вейри і Тіньових земель. Якщо тобі, Самюель Теравін, нічого додати, то, будь ласка, не порушуй цілей дипломатичної поїздки.

Калеб був біля їхнього ресторану за мить, і дівчина жваво схопилася йому на спину — набагато сміливіше, ніж під час подорожі сюди. Самюель виглядав розбитим, але їй було байдуже — максимально байдуже — він відмовлявся поважати її погляди та її думку, відмовлявся від неї, як від політичного партнера, а потім чекав, що вона радісно вилятиме хвостиком.

—- Дістав, — пиркнула вона, поки Калеб ніс її назад у маєток. Вітер бив її по обличчю, витираючи сльози, що набігли.