Глава 7. Він

— Він міг затуманити мій розум, я мало чого з того часу памʼятаю. Але я точно була у нього закохана, навіть, не знаю чому. Бо нема було у кого іншого?

"Затуманити розум", — подумки зробила позначку Маріанна. Ейпріл зобов'язана з'ясувати щось про це!

— Ми ніколи не були одружені, — продовжувала Еллі, — і дітей у нас не було. Точніше, народилася Жанна, але вона загинула від сонячного світла. У неї не було такої сприйнятливості, як у Калеба, а мене дитина не слухала.

Маріанна мовчала, у неї не було слів. У жінки забрали дім, забрали життя і волю, навіть єдину дитину від цього страшного союзу — забрало саме життя. Це несправедливо, це нелюдяно, це неможливо в сучасних реаліях! Маріанна відмовлялася вірити, що таке може зробити людина. Що таке зробив відомий їй Калеб.

— І потім щось сталося, — задумливо продовжувала Еллі, — я навіть не можу сказати точно що. Антуан знайшов щось. Він марив ідеєю воскресити нашу маму і нескінченно говорив про якийсь колодязь, який виконає його бажання. Казка — не більше, я завжди так йому говорила. Але, знаєш, може, він усе ж зміг воскресити маму ненадовго. Я смутно пам'ятаю той період, у мене все ж почався період трансформації у вампіра. Це болісно, моя люба, ніколи не погоджуйся на це. Триває близько трьох років, розум у тебе затуманений весь цей час і ти сама не знаєш, чого хочеш.

Антуан повернувся з академії з цією своєю геніальною знахідкою, де й знайшов ситуацію в цьому ключі — Калеба, Еллі та їхню сестру, яка ніяк не могла зупинити могутнього вампіра. Антуан довго спілкувався з Калебом, але безрезультатно — навіть сила влади, дана Страуді, не могла зрівнятися з міццю Калеба. І ось в один момент Антуан відвів його кудись. Їх не було близько тижня — ні Еллі, ні її сестра, ні жива, на той момент, Жанна, не бачили чоловіків.

Через тиждень вони повернулися. Калеб вибачався перед Еллі, що впливав на її кохання до нього, обіцяв подбати про неї. На час Війни Трьох народів він забрав саму жінку до себе разом із дитиною, і як і обіцяв, не чіпав їх ні пальцем — забезпечував усім і зникав на кілька днів. У Тіньових землях їм жилося легше — навколо були такі самі вампіри, до того ж погодні умови їм підходили значно сильніше.

Антуан був в епіцентрі війни, звісно, він погодився, що його сестра потребувала догляду. Чому він погодився відправити її до її ж мучителя? Складне питання. Швидше за все, Антуан просто не думав про це — всі його думки займала наука, майбутнє, технології. Аж ніяк не звичайні люди та їхні проблеми.

Утім, життя Еллі налагоджувалося. Після смерті Жанни вона довго не могла прийти до тями, але місцеві жінки допомагали їй, до того ж жінка відкрила притулок для тих, кому нікуди піти. У такому притулку вона і познайомилася з Йоаном. Милий смаглявий блондин сподобався їй одразу. По-перше, він з доброї волі віддавав свою кров вампірам, бувши людиною. По-друге, його натура була вкрай холодною і відстороненою.

"Норвезький типаж", — подумки додала Маріанна.

Коли Еллі згадувала Йоана, її очі сповнювалися щастям. Чи було це кохання? Складно сказати. Сама Еллі ніколи не знала кохання — матір вона не застала, про батька знала зі щоденників, вітчим не визнавав і наклав на себе руки, а перший чоловік, який поклав на неї око, скористався її ніжною натурою.

Але Йоан був іншим. Вони довго сиділи й розмовляли вечорами — просто теплі бесіди за чашкою чаю. Так, чаю! Такого ж чаю, як вони пили зараз — з медом, з імбиром. Тому в маєтку вампірів його й пили — Еллі завела цю традицію.

Жити вона продовжувала з Калебом на правах співмешканки та першої леді країни. Вона не була дружиною правителя, але те, як дбала про нужденних, вразило серця вампірів. Її любили й люблять, тому Калебу довелося прийняти її народну владу.

Йоан в'їхав у цей маєток, коли справа прийняла серйозний оборот. Сам Йоан, звісно, хотів вивезти кохану з цього дому, але Еллі виявилася заручницею звички та й кидати свій народ ніяк не могла.

Тут Маріанна придушила дуже багато внутрішніх емоцій, бур, штормів, щоб не закричати: "Та в якому сенсі?!". Це було життя Еллі, її рішення, не Маріанни. Не їй судити їх або говорити, як би сама вона вчинила в цій ситуації.

У Еллі та Йоана народилося двоє близнюків — приголомшливі Елена та Олександр. Це був найщасливіший період у житті жінки. У неї було все — люблячий чоловік (а вони зрештою одружилися), двоє дітей і робота, на якій її дійсно обожнювали. Рідкісні появи Калеба дратували її не більше, ніж муха, що дзижчить у кімнаті. Неприємно, не більше.

Спочатку не було зрозуміло, чи будуть це вампіри, чи звичайні діти. Усе їхнє дитинство минуло щасливим і радісним, а сама Еллі нескінченно проводила час із малюками. У підлітковому віці з'ясувалася неприємна правда — Олександр народився людиною, а от Елена виявилася вампіром.

— Не кажіть, — не витримала Маріанна, — ні, будь ласка, я не хочу знати цього. Я не готова.

Маріанна була в жаху. Вона хотіла втекти з кімнати, хотіла закричати і кричати стільки, скільки болю було в її душі — адже вона вірила йому! Вона вірила Калебу! Який... Який... Який...

— Моя люба, — Еллі торкнулася руки Маріанни, — сталося те, про що я навіть подумати не могла, але ти маєш рацію. Моя дочка закохалася в Калеба.

Маріанна зайшлася сльозами. Вона відмовлялася в це вірити, їй не вистачало повітря і навіть рятівний чай ніяк не допомагав їй. Вона відчувала, як болить голова, як розколюється на мільярд шматочків, як наче щось протикає її серце і підриває легені. У Маріанни, найімовірніше, почалася панічна атака, але вона зовсім не могла зараз тверезо міркувати.