Глава 5. Щось темне

Збирати речі було важко. Її поїздка була призначена на не більше ніж тиждень — дня 3-4, якщо бути точнішою. Відвезти її туди обіцяв сам Калеб. "Навіщо тобі транспорт, якщо є дракон?", — запитував він, дівчина мовчала. У неї і наречений-дракон є, але той щось не поспішав пропонувати свої послуги.

Утім, виправдання йому є доволі очевидне — Калеб не запрошував його в Тіньові землі, що робило його візит ще більш незручним. Але ж міг сам зголоситися, попроситися — та поїхати хоча б, як її наречений! Самюель же лише побажав їй вдалої дороги і покинув маєток Леромео.

Ейпріл не хотіла відволікати подругу своєю присутністю загалом, але саме її допомога могла б стати необхідною.

— Мені знадобляться там очі та вуха, — пояснила Маріанна. — Ти їдеш зі мною, якщо не проти, звісно.

Кішка розуміюче муркотіла і більше не ставила зайвих запитань.

Речі Маріанна склала в тканинний рюкзак, який чіплявся до її плаща. Ця штучка зігрівала під час перельотів, а в сам рюкзак вміщалася чи не половина її гардероба.

— Готова, — прошепотіла вона Ейпріл, собі та своїй маленькій, але такій рідній кімнаті. Дівчина підхопила кішку на руки і вийшла на вулицю.

На відміну від Самюеля, Калеб міг вільно розмовляти під час польоту — і використав свою можливість по максимуму. Він показував свої землі, причому почав із прикордонних районів, де, за його словами, провів усе своє дитинство.

— Мій батько не знав про моє існування, — розповідав чоловік, — тому спочатку я жив звичайною дитиною пастуха. Он там, — він показав на ледь зеленуваті поля, — я пас овець. Це крайні землі, де ще росте якась-ніяка трава, але мені здавалося, що ці краєвиди — найкраще, що можна собі уявити.

Вони летіли далі, де починалися ті Тіньові землі, які собі уявляла Маріанна — темно-фіолетові, мертві, порожні. Сухі дерева стояли, ніби обвуглені після величезної лісової пожежі.

— Наші землі не родючі, — немов би продовжуючи думки дівчини, сказав він, — тому нам доводиться постійно вдосконалювати свої технології. Кращих техніків, ніж у нас, ти не знайдеш.

— Це претензія до наших техніків чи ділова пропозиція? — засміялася Маріанна, Калеб навіть обернувся своєю величезною драконячою головою на це.

— Та ти смілива!

З хвилину-другу він мовчав, поки вони підлітали до його замку. Будівля виглядала підозріло дивно, особливо порівняно зі звичайною архітектурою Вейри. Коробка була виконана мінімалістично — невелика кількість вікон, світлі тони, жодного зайвого декору. Місто височіло одразу за його замком — різнокольорові прямокутні будівлі, в яких переважала практичність над архітектурною вишуканістю.

— Але перш, ніж ми ввійдемо, — він перевтілювався, поки Маріанна делікатно дивилася в інший бік, — я б хотів із тобою поговорити про дещо.

Дівчина дочекалася, поки вампір підійде до неї. Вони стояли на невеликому напівкруглому майданчику для приземлення, жодних крамничок чи сидінь поруч не було. Приємну прогулянку запропонувати вампір теж навряд чи міг — посеред цієї пустки не було нічого, чим можна б було насолоджуватися, прогулюючись.

— Це ненадовго, — немов би вибачаючись сказав Калеб і взяв дівчину за руку, — Маріанно, тобі розкажуть про мене жахливі речі. — Його голос тремтів, як у школяра, що провинився перед учителем. — І, на жаль, більша частина сказаного буде правдою. Я народився до того, як Страуді забрав у всіх силу, і... моя мати змогла мене сховати. Вона пожертвувала всім, щоб врятувати мене від експериментів старого. Тільки-но в мене прорізалися крила, як односельці зненавиділи мене — масово. Я, — голос знову здригнувся, — не хочу розповідати, що зі мною робили, але приємного мало. Я — найстарший житель цього світу, але далеко не наймудріший. Те, що я творив на початку — віриш, не пишаюся цим.

— Що ж ти такого зробив? — Із сумнівом протягнула Маріанна. — Ти мені стільки допомагав, не думаю, що моя думка якось зміниться.

— Сподіваюся, — якось глухо вимовив він. — Але ще раз хочу повторити, що шкодую про ті рішення, які приймав раніше.

У цей момент з дому до них вийшла Елена, радісно обійняла родичку і почала закидати питаннями, оточувати турботою і всіляко відбивати дівчину від свого молодого чоловіка. Адже Калеб не був одружений з нею — чому, Маріанні ще належало з'ясувати.

Будинок зсередини вразив Маріанну куди сильніше, ніж зовні. Ось вона — відповідь на питання, чим так сильно пишався Калеб. Їхні технології вражали уяву.

Передпокій, з високою стелею і теплою дерев'яною підлогою, вітав гостей у затишку і розкоші будинку. Маленькі вікна зберігали приватність і захищали господарів від сонячних променів.

Кухня залишалася обладнаною новітніми технологіями, але вікна тут також були невеликі, створюючи відокремлену атмосферу. Обідній стіл із натурального дерева (і скільки ж грошей пішло на транспортування всіх цих речей?!) ставав місцем для тихих вечерь і затишних сімейних посиденьок.

У Калеба, на відміну від усіх Леромео, не було ні кухаря, ні прибиральниць, ні взагалі прислуги — всі справи по дому виконували власне мешканці. Разом із ним у маєтку Палмієрі мешкали Еллі Аннет, Елена Леромео та її не так давно народжена дитина, син Маркус. Усі вампіри, але так само, як і дракони, втратили людську енергію з роками.