Глава 2. Тільки лише в цьому?

У глибокому сні Маріанна відчувала, як відбувається щось незвичайне. Щось було не так. Казав же їй Кітано не засиджуватися допізна з підручниками! Сесія, що наближалася, не давала їй перепочинку, дівчина використовувала кожну секунду, щоб вчитися. Однак, як Маріанна заснула, вона не пам'ятала. Можливо, втомлена підручниками, вона заснула просто за столом, а турботливий радник переніс її... От тільки куди? Навпомацки ліжко було зовсім не її, і навіть не схоже ні на що в їхньому кампусі.

Маріанна розплющила очі, відчувши гостре відчуття дежавю. Вона вже проживала це все — сесію, втому, дивне пробудження і незнайоме ліжко. Різниця була в тому, що минулого разу це закінчилося переселенням душі в нове тіло, а цього разу — її фізичним переміщенням на незрозуміле ліжко.

Дівчина сіла. На ній був той самий одяг, у якому вона займалася ввечері — зручний светр і джинси. Її не роздягали — ставимо плюс у списку. Ліжко, на якому прокинулася дівчина, виявилося звичайнісіньким. На ньому не було ні балдахінів (і на тому спасибі!), ні шовків, ні духів, що підозріло літають. Кімнату освітлювала невелика лампа, поруч стояла тумбочка.

На заручницю Маріанна теж не дуже була схожа. Її ніхто не зв'язував і не обмежував у пересуванні. Дівчина спробувала порухатися — теж жодних проблем, наркотиками не накачали.

— Фух, — вголос кинула вона і почула відповідь.

— О, ти прокинулася!

З-за рогу, мабуть, іншої кімнати, вийшов Кітано. Він ніс у руках чашку з теплим напоєм, від якого виходила пара.

— А я каву тобі зробив.

Кава була вельми доречною, судячи зі стомленого тіла і браку спогадів у дівчини.

— Коли я встигла відключитися?

— На вивченні основ вампіричної енергії, — хмикнув Кітано, — я навіть думав образитися на те, що ти так не любиш мою магію.

— Справа не в тобі.

— Справа в магії?

— І запаху, — кивнула дівчина, загадково усміхаючись. Ні, на смак і запах вампірична енергія для неї була звичайнісінькою, але маленький спогад про улюблену подругу Свену завжди освітлював її день. Їй не вистачало Свени. Так, нехай вони не дуже багато спілкувалися — не встигли, але дівчина щиро дивилася на світ із розкритими очима. Вона хотіла пізнавати його, хотіла жити. І точно не хотіла ненавидіти.

— Які новини? — Маріанна заплющила очі, насолоджуючись напоєм, але не перестаючи думати й зважувати кожен свій крок і рішення.

— Сьогодні в тебе Рада, — Кітано відкрив блокнот, який тримав завжди напоготові під час спілкування з дівчиною, — щодо техніки на драконячій енергії.

— Самюель?

— Буде, — неохоче відповів Кітано. Уперше Маріанна була солідарна з його почуттями, — глави родин представлятимуть свої варіанти розв'язання, але, чесно кажучи... Ми так і не виявили проблему.

— Може драконам, — дівчина навмисно уникала імені свого нареченого, — буде що запропонувати.

— Якщо захочуть.

Маріанна зробила характерний жест бровами, погоджуючись із його висловлюванням. До її правління дракони взагалі не ділилися інформацією — тільки своєю енергією. У її чистоті та якості сумніватися не доводилося. По-перше, тому що збоїв ніколи не ставалося, а по-друге — у них просто не було вибору. Дракони не відкривали джерел своєї енергії або способів її передачі. Просто відправляли контейнери зі зберігаючими предметами. Як енергія туди потрапляла вони не розкривали і не вважали за потрібне в рамках їхньої торговельної угоди.

Самі дракони від такого союзу отримували гроші, знання і відкриті кордони. Максимально нечесна політика, звісно, не рівна — якщо бути точним. Вони отримували все, а люди — енергію. Але без цієї енергії не працюють телефони, не їздять машини, не загориться піч. Словом, у людей справді не було вибору. До Маріанни.

З приходом Маріанни до влади з'явилася надія на рівні — або хоча б приблизно рівні — стосунки. Якщо правителька Вейри стає дружиною правителя Ірміріона, то видається цілком природним тісніший зв'язок. У це вірили всі жителі Вейри. У це вірили майже всі члени Ради. У це абсолютно не вірила Маріанна.

Самюель кохав її — з цим складно посперечатися, але його владна натура нікуди не поділася. Він надихав її і допоміг прийти до влади, але на ділі міг використати свій вплив на ще більші поблажки для Ірміріона.

Дівчина важко видихнула, а Кітано вирішив не коментувати — він розумів ситуацію чи не краще, ніж Маріанна. Його серце боліло за кохану, але він не міг собі дозволити ускладнювати її життя. Не зараз. Зараз він буде поруч і робитиме те, що самозакоханий егоїстичний дракон не вважає важливим — підтримуватиме амбітну й закохану в життя дівчину.

— А сесія?

— Ректор чекає на тебе після обіду, — Кітано відкрив іншу сторінку в блокноті, — але це не раніше, ніж пройде Рада. Якщо Рада затягнеться, то я зателефоную ректору.

Дзвінки обходилися їм дуже дорого, щоб користуватися ними для дзвінків в академію, але вибирати не доводилося. Маріанна часто затримувалася у державних справах.

— Встигну, — із сумнівом кинула Маріанна, попиваючи каву. — А, де я?

— У моїй кімнаті, — хихикнув Кітано, — не переживай, я не спав тут. Займався нашою технікою, щоб ти могла бути у всеозброєнні на зборах.