Глава 1. На чому ми зупинилися?

Кохання? Люба, ти — правителька країни. Про яке кохання ти мені кажеш?

— Та куди ж ти подівся?!

Маріанна перевертала кімнату догори дном, але все ніяк не могла знайти його. Ось як буває, коли шукаєш якусь дрібницю — адже щойно ж була тут, вона точно його бачила!

— Кого ти шукаєш? - Поцікавилася Ейпріл, розбуджена бурхливими криками підопічної.

— Його!!!

Кого "його" Маріанна вирішила не уточнювати, зникаючи в завалах паперів і книг у її кабінеті. Дівчина переробила кабінет Седрика повністю, замінивши шпалери на глибокий смарагдовий колір, а страшні голови тварин, що колись були мисливським трофеєм, викинула, як непотрібне сміття.
Тепер на стінах височіли почесні грамоти та різноманітні дипломи, що належали всім нині живим і спочилим членам сім'ї Леромео. "Кабінет — це гордість і обличчя сім'ї!", - піднесено заявила Маріанна, коли домочадці не зрозуміли раптової зміни кімнати.

З дизайном і смаком у дівчини проблем не було, чого не можна сказати про організованість. Проблема в тому, що у своєму колишньому житті Маріанна, або колись Мері, ніколи і нічим не керувала. Ба більше, вона не мала зовсім ніякого стосунку до політики. Поняття дедлайни, тайм менеджмент, сортування завдань за терміновістю не було у світлій голові дівчини.

Пошуки тривали. Кішка муркотнула і потягнулася, щоб розім'яти залежані лапи. Брати участь у пошуках того, вона сама не знала чого, їй чомусь не хотілося.

— Може ти залишила "його" у своїй кімнаті? — Усе ж таки прийшла на допомогу Ейпріл, як раптом Маріанна захоплено скрикнула.

— Знайшла!

Увесь цей час навіжена дівчина шукала олівець. Навіщо їй був потрібен саме той самий олівець, коли в неї повним-повнісінько їх у її письмовому столі, не розуміла навіть сама Маріанна. Зате тепер у душі дівчини панувала гармонія.

— Дівчинко моя, тобі потрібно вчитися бути лідером і правителем, — невдоволено буркнула Ейпріл і склалася назад у клубок.

Маріанна похмуріла. У словах кішки був сенс, звісно. Маріанна взяла на себе занадто багато. Досі в їхній родині лише троє знали про те, що вона — потраплянка. Ще був Кітано, але він начебто не Леромео, тому його не можна рахувати з усіма.

У курсі була Мона — її перша подруга, перша зрадниця і нині — перша берегиня вогнища, яка допомагала Маріанні так само як свого часу допомагала Седрику. Жінці важко довелося. Після того як вона вилікувала Маріанну, вона втратила більшу частину своєї життєвої енергії.

Тепер Мона виглядала, як літня жінка, і мала супутні проблеми. Її лікувальний дар усе ще діяв, але жінка часто попереджала Маріанну, що тепер її дні пішли на зворотний відлік. "Загалом, як і звичайним людям?", — запитала тоді її дівчина, Мона кивнула. Більше вони не поверталися до цієї теми, а Мона робила все, щоб Маріанна жила довго, щасливо і з мінімальною кількістю домашніх турбот, яких було дуже, навіть занадто багато.

У курсі таємниці Маріанни був ще Калеб — стародавній вампір, який приховував той факт, що міг перетворюватися і на дракона, за сумісництвом правитель Тіньових земель. Його сили вистачило б, щоб захопити щонайменше Ірміріон — землю драконів — і відхопити неабиякий шматок Вейри.

Але Калеб завжди сміявся над Маріанною. "Навіщо мені ваші землі?", — повторював весь час він, — "Мені й своїх проблем вистачає". Розповідати комусь про секрет дівчини йому точно було недоречно — кров Маріанни могла розв'язати всесвітню ворожнечу, війни та ненависть. А все тому, що вона могла повернути баланс енергій у тіла жителів.

Маріанна важко зітхнула. Вона не раз думала про це — якщо потроху забирати кров у неї щомісяця, то можна було б почати повертати гармонію трьох енергій у людей. За допомогою Сирен (хоча зі смертю Серця Седрика знайти їх буде непросто) передати драконячу і вампіричну енергію, а кров Маріанни відновить людський баланс у тілі, щоб сам піддослідний не помер.

І тут вона зіткнулася з тим, на що погодився свого часу Седрик: моральна дилема. Не всі зможуть прийняти драконячу магію, наприклад. Деякі люди загинуть або зазнають сильних мутацій. Так, її кров здатна привнести в баланс, але для цього самій людині доведеться пройти всі кола пекла.
Напевно, знайшлися б ті, хто захотів би ризикнути всім, але... Азарт — це погано, до того ж такий азарт був би пов'язаний із ненавистю.

— Про що зітхаєш, Маріанно? — Не піднімаючи голови, запитала Ейпріл.

— Добрим намірами встелений шлях до пекла, — сумно зауважила дівчина, сіла за стіл і підперла голову руками.

— Це ти про свого нареченого згадала?

Маріанна кинула невдоволений погляд на кішку. Так, Самюель був третьою й останньою людиною (чи істотою? Взагалі, звісно, драконом), що знала правду — навіть більше, всю правду — про її перебування в цьому тілі. Їхні шлюбні татуювання, як і раніше, виднілися на руках, їхній зв'язок досі був нерозривним, тож зрідка вона могла чути короткі думки Самюеля на кшталт "сумую" або "як ти?" у себе в голові.

Ніколи вона не прагнула відповісти йому. Виною слугувало те, що їхні почуття могли бути наслідком гормонів (або чогось місцевого), оскільки вони виявилися істинною парою. Про що Самюель зі своєї мега-драконячої причини вирішив промовчати. Чому Маріанна на нього і злилася.

— Нам потрібно розв'язати цілу тонну проблем, — серйозним тоном промовила Маріанна, — зокрема зміну системи Верхнього і Нижнього будинків.
— Ти не зможеш цього зробити, — відрізала кішка .— Це роками нарощувалося в родині Леромео. Перемогти цю єресь можна, звісно, але не одними твоїми силами й навіть не силами твоїх дітей.

Маріанна спалахнула і залилася фарбою.

— Яких дітей?!

— А ти що думала, дитинко, — Ейпріл усе ж таки повернулася до неї обличчям... чи мордою, — тут трон передається у спадок, від батька до дитини, від матері — ну, теж до дитини. Коротше, від родича до чада, ось.

— У моєму випадку все не так просто, — насупилася Маріанна, — Матео зараз 10, він займе моє місце, коли виросте.