Глава Двадцять Сьома - Чи це фарс?

Ім'я Калеба шаленим ритмом стукало в голові дівчини. Десь вона його бачила, десь у родинному дереві - це точно. Але чому тоді... Чому він сказав, що не був одружений на дівчатах Леромео? Як інакше тоді він потрапив би на родинне древо?
Маріанна відчувала, що не одна вона опинилася в пастці привілейованої сім'ї та інтриг, прихованих за гучним ім'ям. Дівчині терміново потрібно було зв'язатися з кимось. Мона навряд чи зараз прийде їй на допомогу - сама Маріанна втекла, пішла проти слова Седрика, до того ж непогано підставила його перед носом у ректора. Ні, Мона їй точно не порадник зараз. Маріанна важко зітхнула.
Нескінченний коридор холодною стрічкою закінчувався затишними дверима до її кімнати. Кімната здавалася самотньою, наче покинуте кошеня в дощовий день - за відсутності Свени Маріанні ставало сумно й сумно, а за відсутності можливості дістати потрібну інформацію й поготів нудно в душі.
- Припиняй зітхати, - подала голос Ейпріл, - нам є з чим працювати.
- Про що ти?
- Про те, дівчинко моя, - серйозним голосом зауважила кішка і сіла на ліжко, - що я встигла дізнатися за цей час.
- Ти першою бачила тіло Торвальда, - згадала Маріанна, Ейпріл кивнула.
- Боюся, що хлопчика вбили, причому майстерно порушуючи всі правила магічного балансу.
Маріанна насупилася, не розуміючи, про що говорить дух. Які правила магічного балансу? Це ж був наркотик? Бачачи сум'яття на обличчі дівчини, кішка продовжила:
- У вбитого висмоктали всю життєву енергію. Зазвичай так роблять, щоб продовжити собі життя або для інших... більш неприємних ритуалів. Таке кричуще порушення світового балансу розслідуватимуть не тільки місцеві, а й серед мого начальства.
- Справа серйозна, - насупилася Маріанна, - тобі потрібно повернутися в Бібліотеку?
- Ні, - несміливо видала кішка, - я зможу повернутися тільки зі смертю цього тіла. Це буде квитком в один кінець, мені доведеться тебе залишити в такому разі.
- Але якщо так потрібно...
- Це не обговорюється, - відрізала Ейпріл, і Маріанна відчула в її словах образу, - до того ж, у мене є ще новини для тебе. Поки ти зі своїм красунчиком гуляла академією, радіючи незалежності від дядечка, я дуже успішно підслухала його розмову з ректором. І, боюся, порушення світового балансу може бути частиною плану твого дядька.
Коліна в дівчини підкосилися, і вона мимоволі теж присіла на ліжко. Їй здавалося неймовірним, що її дядько був не тільки підлою людиною - умовно, він чинив зі своїх спонукань просто надто авторитарно, як на скромний погляд Маріанни, - а й настільки могутнім, що світовий баланс міг бути порушений від його дій.
- Пролунають Сирени, - згадала дівчина найперший раз, коли вона почула голос дядька.
Ейпріл кивнула і задумливо подивилася на руки дівчини. Її теж охоплювали емоції, які здавалися духу в новинку - так давно вона щось відчувала. Духи в безтілесній формі не здатні відчувати сильних почуттів. Вона зібралася з силами.
- Ректор переконав твого дядька, що сваритися з драконами йому на шкоду, - нарешті заговорила кішка, - оскільки йому потрібна їхня сила.
- Як це, потрібна? Навіщо?
- Ректор покосився на твого дядька одразу, як ти зачинила двері. Каже: "Ти зовсім збожеволів? Тобі потрібні дракони, навіщо ти йдеш наперекір їхньому правителю?". Твій дядько почав кричати щось про те, що в нього був один план, а в тебе, його племінниці, свої погляди, які ускладнюють ситуацію. Мовляв, у нього не так багато часу гратися в ляльки з тобою. Седрик дуже довго обурювався, а потім сказав, знаєш, тихо так, що він скоро помре. Тут ректор шикнув на нього і встав з-за столу, помітив мене і вигнав із кабінету.
- Думаєш, тебе розкусили?
- Неможливо, - відрізала Ейпріл і гордовито сіла, підкреслюючи свою міць і безмежну владу над усім тлінним. Маріанна її порив не оцінила.
- Порушувати світовий баланс теж неможливо.
Із цим посперечатися було складно, якщо не сказати більше, тому обидві співрозмовниці замовкли, занурившись у свої думки. Потрібно було зупинити руйнівні дії Седрика, але як? Його не могли ніяк спіймати на гарячому, ніхто не міг пояснити, що саме він робив не так. Маріанна знову відчула себе безпорадною, але цього разу з яскравою жагою діяти. Вона зупинить його будь-що-будь.
"Можливо, - подумалося Ейпріл, - тому Мері й відправили в тіло Маріанни. Колишня дівчина не впоралася б під гнітом дядька. Хто знає, що Адам приготував". Вечір укривав академію напруженою тишею.
Тишею і не пахло в будівлі поліції, де у фарбах детективи намагалися вирішити загадку вбивства Торвальда. У них були всі підтвердження, але їм не можна було оголошувати це офіційно - академію б закрили на період розслідування, який, вочевидь, міг би тривати роки. І Ісдніл сильно сумнівався, що капітану поліції така перспектива припала б до душі. Діяти доводилося тихо і швидко.
- Калеб, - виринаючи з-під завалів паперів вигукнула Детсола, - Калеб Палмієрі був учора в академії, якщо судити з журналу відвідувань. Із чоловіків вампірів він був єдиним у такий час, хто міг би опинитися з нами.

- Чому ти вирішила, що це був чоловік? - Із сумнівом протягнув Ісдніл.
- Дивись. - Жінка простягнула знімок, який зробила, коли вони йшли з академії. На знімку чітко виднівся слід ноги не менше 43-44 розміру взуття. - Навряд чи жінка була з такою ногою.
- Теж вірно, - усе ще не до кінця переконаний сказав Ісдніл, - коли ти встигла це відзняти?
- Поки ти ходив за звуком, - зніяковіла дівчина, що злегка спантеличило детектива. Невже переживала за його розбите его і зіпсовану інтуїцію?
- Виклич його, - виплюнув детектив і вийшов із кімнати провітритися. Чорт знає що, казала йому дружина, щоб курив поменше, може, і чуйка б не підводила.
Наступного дня детективи викликали Калеба на допит. Калеб Палміері був персоною нон-грата для Леромео. На ньому висіли дві незакриті справи щодо замаху на вбивство і вчинення пияцтва проти волі жертви. Леромео намагалися також висунути статтю за утримання проти волі та розкрадання, але суддя зам'яв цю справу. Оскільки розслідування все ще тривало, то Калеб не був притягнутий до відповідальності. 20 років. 20 років колеги Ісдніла марно намагалися засадити вампіра за ґрати.
Калеб увійшов до кабінету, виглядаючи підозріло незворушним.
- Пане Палмієрі, - почала Детсола, - ви знову викликаєте у поліції занепокоєння. Ваші сліди ведуть на місце, де вбили Торвальда Угса, і ми знайшли ампули з кров'ю поруч із тілом.
Калеб підняв брови, але не вимовив ні слова.
- То що ви можете розповісти нам про те, як сліди опинилися там? - додала Детсола.
- Мої сліди? Ви, здається, плутаєтеся, відповів Калеб, намагаючись зберегти холоднокровність.
Детсола пильно подивилася йому в очі.
- Ми знайшли твої сліди біля місця злочину. - Перейшов до справи Ісдніл. - І ці ампули з кров'ю зроблять усю справу за нас. Вважай, ти вже завтра будеш за ґратами.
Ісдніл подав Детсолі пакет з ампулами, очі Калеба промайнули, але він швидко відновив свою незворушність.
- Що, ви стверджуєте, що я як вампір використовую кров для підтримки свого життя? Який фарс, - презирливо фиркнув Калеб.
- Ми подивимося, який фарс це буде після аналізу вмісту цих ампул, - з усмішкою відповіла Детсола. - І якщо там виявлять наркотик, то вам, пане Палмієрі, світить гнити у в'язниці до кінця... а втім, ви ж вампір, тож до кінця вічності.
- Робіть ваші аналізи, - усміхнувся Калеб, - а поки що у вас немає жодних підстав мене затримувати. Адьо.
Калеб Палмієрі незворушно піднявся і попрямував до виходу з допросної, а потім і за межі відділку. Ні Ісдніл, ні Детсола не могли йому перешкодити. Вампір попрямував назад в академію. Йому потрібна була Маріанна.