Глава Двадцять Друга - З вогню та в полум'я

- Маріанно, - прошепотіла Свена, поки ректор розповідав докладнішу програму навчання, - а ти до якого наставника підеш, драконячого чи вампіричного?

- Хотіла б я знати, - безпорадно відповіла дівчина.

Вона, звісно, не знала, з якою магією їй буде легше чи приємніше працювати. Якщо ж говорити про наставників, то з одного боку наречений-власниця, а з іншого - та, що явно мала свої види на Самюеля. З погляду тактики і стратегії краще починати впізнавати ворогів.

- А ти у вампіричну? - Запитала дівчина.

Свена кивнула і потупила погляд.

- Я б дуже хотіла познайомитися з паном Теравіном, але мені драконяча магія на смак, як ліки.

- У якому сенсі на смак, - не зрозуміла Маріанна, але ректор закликав усіх дотримуватися тиші, і дівчатам довелося перервати бесіду.

Маріанна оглянула зал і студентів, які сиділи поруч. Поруч із нею місце пустувало - навряд чи хтось, окрім Свени, наважився б поруч із нею сісти після інциденту раніше. Торвальд Угс, той самий молодий чоловік, що намагався зайняти це місце, біліше за біле сидів в іншому кінці зали. Судячи з жаху, що читався на його обличчі, володів він саме драконячою магією. Не пощастило, не пощастило, - думалося Маріанні з легкою усмішкою. Сам Торвальд їй не сподобався, щось відштовхувало в ньому, хоча й не зрозуміло, що саме.

Сігрід З-Невимовним-Прізвищем опинилася в тому ж ряду, що й дівчата, але сиділа трохи віддалік в оточенні одногрупників. Вони ледь помітно перешіптувалися і навіть хихикали, від чого Маріанні стало некомфортно. От і примудрилося ж її потрапити в незручну ситуацію, де начебто все добре, але жодного соціального життя!

Її соціальну невдачу поділяв ще один хлопець - чорнявий блідий молодик не найвищого зросту сидів віддалік від дівчат на повній самоті. Навколо нього повітря здавалося густішим і темнішим, що, мабуть, і відлякувало однокласників.

- А хто це? - Скориставшись паузою в промові ректора запитала Маріанна.

- Це Люціус Дарквуд, - поїжилася Свена.

- Так, ім'ячко підходяще, - протягнула дівчина, її подруга кивнула.

У нього якесь рідкісне генетичне відхилення, він може переносити магію, як батарея. Тому поруч із ним почуваєшся... ну як біля парового двигуна.

Маріанна слабо уявляла, як почуваються люди біля парового двигуна, але бачила реакцію на Люціуса. Їй щиро захотілося поспілкуватися з ним побільше, просто щоб підтримати брата по нещастю.

Після лекції всім було велено відвідати кабінети з наставниками їхньої магії, а для тих, хто ще не був упевнений у своєму напрямку, пропонувалося поспілкуватися з випускниками академії. Серед випускників був також Кітано, тож Маріанна радо обрала цей варіант. На щастя, чи ні, але його якраз на лекції не виявилося. Замість приємної бесіди з добре знайомим їй танцюристом Маріанна зіткнулася з дядьком Седриком.

- Дядечко, - від несподіванки тільки й встигла сказати дівчина.

- Маріанно, - холодно промовив він, - ти не визначилася з магією, яку плануєш використовувати?

- Ні, дядечку, - щиро відповіла вона, - мій наречений - дракон, але це не означає, що працювати з його джерелом мені буде легше. Можливо, я б могла поспілкуватися з моєю... тіткою, Моною, магія якої була б мені ближчою.

- Нісенітниця, - тихо виплюнув Седрик, прокашлявся і сказав голосніше, - магія Мони - дуже рідкісна, її мало хто може контролювати. Здебільшого це справа лікарів. Ти ж обрала дипломатію.

- Ви ж теж закінчували цей факультет7 - Поцікавилася дівчина.

Обличчя дядька пом'якшилося. Найбільше Маріанна обожнювала й ненавиділа цю мить - коли її дядько на мить ставав теплою і приємною людиною, з якою, здавалося, можна нерозлучно поговорити й розповісти все, що на серці лежить. Це завжди тривало лише секунду, а потім розбивалося об скелі похмурих брів і стиснутих губ.

- Так, - він кивнув, - я вибирав напрямок драконячої магії, але справжнього дракона в наставниках у мене не було. Дякуй долі, що він у тебе є.

- Дядьку, - дівчина стиснула кулаки і злегка прикусила губи, але не могла себе стримати, - чому ви проти мене і моїх рішень?

- Тому що я краще знаю, як вчинити, - без тіні злості вимовив він, - я - спадкоємець нашого роду. Я маю обирати напрямок нашого розвитку. Тільки от ти постійно забуваєш про це.

Маріанна не знайшлася, що відповісти на це. Інші студенти вже озиралися на неї та дядька, і дівчина поспішила поступитися місцем для спілкування з випускником комусь іншому. Для себе вона вирішила спробувати сили в драконячій магії та вампірській, а на канікулах поспілкуватися з Моною та її рідкісним видом. Хто знає, де вона знайде себе.

Одне Маріанна знала точно - вона може допомогти собі, дядькові й усьому роду однією простою дією. Вона стане спадкоємицею всупереч усьому і навіть століттями усталеним правилам.

Самюель зайшов до дівчини ввечері. Вони мило поговорили в кімнаті, а Маріанна познайомила його зі Свеною. Та дивилася ледь не закоханими очима. Виявляється, на більшість людей діє якийсь шарм драконів, через що вони здаються привабливішими, ніж... утім, Самюель і так був досить привабливим. Виною всьому була скритність драконів. Коли ти знаєш про щось або когось всесильного, здатного в прямому сенсі перевернути гори, то чи дивно, що це тобі здається привабливим?
- А як зрозуміти, до якої магії в мене схильність? - Запитала дівчина, і Свена подивилася на неї з подивом.
- Обережніше із запитаннями, - прошипіла Ейпріл з-під ліжка.
Самюель підійшов до дівчини і взяв її за руку. Він перевернув її кисть долонею догори і подув легким теплим повітрям. На руці Маріанни заграли рожеві іскорки і незабаром зникли на поверхні шкіри.
Боячись знову здатися підозрілою, Маріанна подивилася чоловікові в очі, натякаючи на цілковите незнання в цій темі. Його медові очі затягували, що дівчина відчувала, як втрачає зв'язок із реальністю. Магія на руці спалахнула, і Маріанна здивовано подивилася на палаючу долоню, яка, однак, не палила зовсім.
- Вогонь - це неконтрольований хаос, - пояснив чоловік, - і підпорядкувати його може тільки той, хто впевнений у своїх силах і не боїться його.
Складно було боятися магії, якщо ти дізнався про її існування місяці два тому. Утім, вголос Маріанна цього не сказала.
- Тобто я теж можу оволодіти нею? - Недовірливо перепитала Свена, Самюель кивнув. - Щоразу, коли я намагаюся втримати полум'я, воно пахне Корвалолом.
- Уся справа в твоєму балансі. Це залежить не від вроджених здібностей, - пояснив дракон, - тому що в людської раси їх немає взагалі. Ви можете навчитися кататися на коні, але при цьому вам не потрібні копита. З магією це працює приблизно так само. Вампірична енергія працює за принципом кокона, коли ти хочеш сховатися від усіх. Її обирають тоді, коли хочуть приховати свої емоції або якщо звикли їх стримувати.
- А тебе це теж стосується? - запитала дівчина, - Як дракона?
- Так, - Самюель кивнув, - якщо я почну сумніватися в собі, то полум'я згасне або почне жалити.
- Хіба полум'я не пече? - Знову засумнівалася Маріанна, але Самюель лише посміявся з фразою "потім зрозумієш".
Їхня невеличка індивідуальна лекція настільки захопила дівчат, що вони просили дракона знову і знову закликати магію, щоб вони могли потренуватися. За годину Самюеля покликали на якісь педагогічні збори, і він відкланявся. Утім, Маріанна не була впевнена, чи то справді були збори, чи він просто втік від цікавих першокурсниць.
Спати дівчина лягала абсолютно щаслива - вона мала мету, допомогу й упевненість у своїх силах, а отже, нічого не зможе їй завадити. Та вже вранці її запал зменшився, коли академією продзвеніла сирена, як сигнал тривоги. Усіх студентів попросили вийти з кімнат і зібратися у дворі.
- Одного з наших першокурсників учора знайшли мертвим. - Оголосив ректор, і серед натовпу пройшовся шепіт жаху.
"З вогню та в полум'я", - чомусь подумалося Маріанні. Седрик стояв на невеликій віддалі від академії і не відриваючись дивився на дівчину.