Глава Дев'ятнадцята - Крила

Самюель пішов до себе в кімнату пізно ввечері. Коли здається, що все занадто добре, щоб бути правдою, знайте: буря тільки починається. Такий стан відчуваєш, коли читаєш книжку і десь за сотню до кінця в героїв усе добре. У такі моменти тебе накриває паніка і мандраж, бо найімовірніше все добре вже не буде. Або всі помруть, або розлучаться, або на смертному одрі Хуаніта кричатиме своєму Хуану, щоб він не кидав її, але він уже п'ятами виблискує на шляху до Белатріси...
- Маріанно, щось ти притихла, - зауважила Ейпріл, дивлячись на дівчину.
- А? Та так, задумалася. Надто якось складно в мене все в житті.
- Це погано?
- Це насторожує, - усміхнулася дівчина.
Вона розчісувала волосся після сну, згадуючи вчорашній день і закутуючись цими спогадами. Усе було добре і спокійно, що навіть насторожувало.
- Що ви вирішили із Самюелем? - Поцікавилася кішка.
- Він тепер усе знає, - спокійно пояснила дівчина, - тож якось викрутимося.
- А як щодо Седрика?
Запитання змусило дівчину замислитися. Дядько Седрик здивував її вчора двічі. По-перше, він ніяк не відреагував на Віктора, коли побачив його. На вигуки Хоакіна: "Це мій син!", він теж нічого не відповів. Словом, ситуація не зачіпала чоловіка, немов не він був главою цього сімейства. Набагато більше його цікавила Маріанна, і це було друге, що здивувало дівчину. Старший син проти другої доньки молодшої сестри - чому до неї було прикуто більше уваги? Седрик уже активно обговорював деталі весілля, навіть намагався зайти до Маріанни ні світ ні зоря (його, звісно, не пустили). Це все підводило до третього приводу для занепокоєнь дівчини - вона була на першому курсі. Їй належало вчитися і пізнавати основу цього світу, а не переїжджати стрімголов в іншу країну. Але дівчина боялася сказати про це Самюелю, щоб знову не пробудити його сумніви. Замість цього вона хотіла вирішити все сама.
Одягнувши зручні штани й туніку, дівчина зав'язала волосся у хвіст і нанесла легкий, ледь помітний макіяж. Завжди слід бути у всеозброєнні - раптом Самюеля зустріне по дорозі? Від спогадів на ньому в Маріанни з'явився легкий дівочий рум'янець, що навіть ті крихти косметики здалися їй зайвими. Ах, що робить із красою закоханість! Нічого більше не потрібно: очі сяють, губи пухкі, соковиті, щоки червоні, а легкі нерівності шкіри якось недбало закриваються волоссям.
Вниз сходами вона майже летіла. Так їй було вільно й легко, немов за спиною виросла пара крил. Уже на підході до кабінету Седрика їй стало страшніше, і крок став важчим - раптом дядько не послухає її? Зробить по-своєму? Вона ніяково постукала у двері.
- Заходь, Маріанно.
- Як ви?... - Здивувалася дівчина, входячи в кабінет.
- Вроджена чуйка, - відмахнувся дядько, - як ти почуваєшся?
- Усе гаразд, дядьку, - Маріанна відчувала підступ, але намагалася не піддаватися нав'язливим думкам, - я хотіла поговорити щодо весілля.
Обличчя дядька просяяло. На мить здалося, що він зовсім не слизький змій, який плете підступи, що він не грає в підозрілі політичні ігри в битві з темною магією (або за допомогою її). Він був схожий на світлу дитину, якій дали цукерку. Але це просвітлення тривало рівно доти, доки дівчина не озвучила свою думку:
- Я хочу довчитися і потім виходити заміж.
- Категоричне ні.
Від його посмішки не залишилося й сліду, він лише розчаровано подивився на вихованку. Знову повернулася на місце зморшка на переніссі, що втекла, грубо підібгалися губи, а очима чоловік уткнувся в якісь документи, геть ігноруючи дівчину.
- Ти вийдеш заміж, поїдеш і почнеш народжувати дітей своєму ненаглядному. - Він на мить підняв очі. - Хоча, судячи з того, що мені сказали вчора, ти вирішила перейти до останнього швидше. Дивись, не повтори долю братика, - він прокашлявся, - утім, мені байдуже. Можеш бути вагітною на весіллі.
Від його паскудних натяків дівчина почервоніла до вух. Але не буде ж вона доводити дядькові, що майже до світанку заручені молодята просто розмовляли, лежачи на ліжку.
- Я все ще можу відмовитися від заручин, - злукавила вона. Навряд чи дядько знав про особливості драконів, як їй здавалося.
- Не зможеш, якщо не хочеш, щоб Самюель помер, - відрізав дядько.
Маріанна розчаровано зітхнула: виявляється, знав.
- Про що ви так говорите, дядечку? - Зіграла роль невинної овечки дівчина.
- Самюель увібрав у себе частину твоєї сили, - дядько хижо посміхнувся, дивлячись Маріанні просто в очі, - чи ви обидва думали, що я сліпий? Я бачив, як ти намагалася відмовитися, як знепритомніла в дуже зручний момент. І якщо Самюель усе ще живий, то він розповів тобі про свою слабкість.
Дівчина закусила губу від злості. Вона не знала, що ще сказати, як захистити себе. Як довести йому, що вона хоче просто дізнатися більше.
- Завтра до тебе приїде модистка, пошиє сукню, і до кінця тижня ти виїдеш з дому заміжня, - Седрік знову повернувся до своїх паперів, - якраз чудово, у нас ще залишиться декор з весілля твого брата.
Маріанна ніяково попрощалася і вибігла з кімнати у сльозах. Це було нечесно! Просто нечесно, що з нею відбувалося. Знову вона не контролює нічого, але за неї все вирішують. Смерть за неї вирішує, духи - теж, навіть в новому тілі вона знову не була власницею своєї долі.
У вітальні біля сходів Маріанна побачила щасливу Мону, яка обіймала Віктора і ще кількох дітей. Поруч із нею сиділа Даніелла і гладила по голові маленького хлопчика. Маріанна змахнула сльозу і полетіла вгору сходами до себе в кімнату. В її голові визрів план.
- Що сталося? - Запитала сонна кішка, потягуючись на ліжку.
- Збирайся, ми біжимо, - коротко пояснила дівчина, - розповідати довго, все в дорозі.
Кішка не ставила жодних запитань, тільки висунула ніс у коридор, так би мовити, "на стрьомі". Дівчина поклала в невелику сумку найнеобхідніше - кілька зручних тунік, штанів і спідню білизну, прикраси (їх завжди можна продати) і кілька книг з основ географії та політики. Косметику та інші предмети розкоші вона вирішила залишити.
- Ти знаєш, де кімната Самюеля? - запитала вона кішку, та кивнула і повела за собою.
Кожен крок давався Маріанні важко. Фізично вона пересувалася безшумно, проте в душі в неї вирував ураган емоцій і страху. Що, якщо її спіймають? Що, якщо Самюель не зрозуміє? Що робити, якщо вона знову опиниться загнаною в кут? Але як казала героїня відомого роману: "Подумаю про це завтра". Маріанна не мала права на страх і помилку, не мала права на сумніви в ухваленні своїх рішень.
Ейпріл привела її до великих дверей у гостьову кімнату, а потім стрибнула в капюшон дівчини. Триматися кішці там було складно, але так пересуватися було значно швидше. Маріанна штовхнула двері в кімнату.
- Самюель? - Тихо покликала вона.
Дракон опинився біля дзеркала в іншому кінці кімнати. Його торс був голим, і дівчина на мить забула те, навіщо прийшла сюди. На тілі дракона вона бачила величезні темні смуги, а на лопатках ззаду - два світлі шрами від місця, де завжди з'являються крила. В усьому іншому чоловік мав вигляд, як з обкладинок наймодніших журналів. У кімнаті стало спекотно.
Опустивши очі, Маріанна все ж вимовила те, навіщо прийшла:
- Мені потрібно втекти в академію зараз же. Ти можеш допомогти з цим?
- Звісно, - Самюель накинув білу футболку і зав'язав у хвіст неслухняне після сну волосся, - що потрібно?
- Седрик заборонив мені закінчувати академію, - майже з благанням у голосі промовила Маріанна.
Самюель підійшов до дівчини й торкнувся її підборіддя. Від нього віяло свіжістю і терпким ароматом парфумів. Його м'язи так легко просвічувалися через футболку, а заповітне шлюбне татуювання змушувало все всередині стискатися від передчуття. Дуже складно було вмовляти такого чоловіка відкласти весілля.
- Що ти хочеш, Маріанно? - Просто запитав дракон, не відриваючи очей від дівчини.
- Вивчитися, - твердо відповіла вона, - я не хочу бути дурною лялькою, яка тільки те й знає, що потурати своєму чоловікові навіть там, де він мав рацію, - тут вона мимоволі зачепила ситуацію Мони, - я хочу впливати на економіку й політику, хочу бути корисною хоч у чомусь.
- Я не питав твої плани на найближчі п'ятдесят років, - чоловік усміхнувся, - що вимагається від мене у твоїй втечі?
- Якщо я скажу транспорт, це звучатиме образливо? - Поцікавилася дівчина.
Самюель хмикнув, а потім примружився і посміхнувся ширше.
- Ти що, знову мене голим побачити хочеш? - Смакуючи слова, вимовив він, - ти тільки скажи, я можу це влаштувати і без втеч.
- Самюель! - обурилася дівчина і відвернулася, щоб чоловік міг роздягнутися.
Дракон нахилився до самого вуха Маріанни і спокусливо промовив:
- Можеш підглядати, але за наслідки не ручаюся.