Глава Тринадцята - Секрети

Уранці Маріанну розбудили крики й суперечки, що відбувалися просто в її кімнаті. З величезного потоку слів вона змогла розібрати щось на кшталт: "Але ж пані ще спить" і "На старості поспить", а ще цілу тираду щодо сукні.
- Зачіска, макіяж, гарна вечірня сукня, - біля самого її вуха проговорила Мона, - а ти продовжуєш прикидатися, що спиш!
- Я не прикидаюся.
- І не спиш! Швидко у ванну!
Маріанна мало не сказала "окей, мам", але вчасно прикусила язик - подруга б явно не оцінила жарту. Дівчина втомлено перебирала ногами в бік ванної, де на неї вже чекала ціла група помічниць краси. Її відмили, висушили, уклали волосся, нанесли шалену кількість хімії та різних засобів, від чого вона стала схожа чи то на квітку, чи то на красиву картинку.
- Навіщо? - Поставила одне запитання Маріанна, дивлячись з-під лоба на Мону, поки та хихикала.
- Ти мені ще подякуєш, - усміхалася вона, - на весіллі буде Самюель! Я ж по-хорошому для тебе стараюся.
Маріанна нічого не відповіла, але відвела погляд. Сперечатися зі своєю наполовину мамою, наполовину тіткою, наполовину подругою було однозначно безглуздо.
Волосся дівчини загорнули, як легке безе на торті, дозволивши деяким пасмам недбало випадати зі сформованої зачіски. Біля основи гульки, яку їй закрутили, Маріанні прикріпили красиві перлинні нитки, які переливалися всіма кольорами веселки на світлі. Косметики на обличчі було мінімум, але все зроблено для того, щоб підкреслити очі. Коли Мона роздавала вказівки, дівчина насупилася, бо надто часто її подруга повторювала "зробіть акцент на очах". Схоже, Седрик був не єдиним, хто прочитав листівку від Самюеля.
Сукня являла собою розквітлу троянду - відтінку попелястої квітки з легким дотиком сонця. Матеріал чимось нагадував шифон - настільки легким і невагомим їй здавалося вбрання, немов сама фея вночі виткала цю сукню.
- Мона, а тут феї існують? - Поставила запитання, що мучило дівчину, щойно подруги залишилися наодинці.
- Скажеш теж, - шоковано подивилася на неї Мона, спасибі, що пальцем біля скроні не покрутила.
У такому витонченому вигляді Маріанну залишили в кімнаті, але дозволили прогулятися будинком. Заборонено було залишати замок до початку церемонії, щоб не забруднити або не зіпсувати зовнішній вигляд.
Втомлена від біганини і метушні Маріанна вирішила зайти в бібліотеку на третьому поверсі. Дивно, але вона ще жодного разу не піднімалася нагору - тільки досліджувала другий і перший поверхи, де були покої мешканців і основні кімнати відпочинку.
Це місце сильно відрізнялося від решти будинку. Щойно Маріанна зробила крок зі сходів, як коридор залило червоним світлом. Підлога складалася з червоної плитки, яка, немов дзеркало, відбивала все, що було в кімнаті, у спотвореному вигляді. На стінах висіли голови драконів (Маріанна в душі раділа - вона знала! Знала!), але вони нібито залишалися живими - їхні очі стежили за кожним кроком дівчини. Але варто було їй тільки поглянути на голови ближче, як бігаючі зіниці завмирали, прикидаючись мертвими. Трохи глибше в коридорі дракони змінилися ящерами, крокодилами і, нарешті, великими хижими птахами. Стеля теж вражала уяву - замість звичної плоскої поверхні тут м'яко проступали синяво-чорні хмари, як у ніч перед бурею. Двері в коридорі виступали з незвичайним оздобленням з різьбленого дерева, кожні з яких, наче окремий витвір мистецтва. Над кожними дверима висів великий гранований садовий ліхтар, який переливався від червоного до персикового.
Маріанна зробила всього три кроки, перш ніж її схопили і затягли в першу найближчу кімнату, попередньо закривши дівчині рот рукою.
На мить вона втратила пильність і була відверто шокована, але потім почала брикатися і хотіла вже було закричати, як побачила, що її "викрадач" - Самюель.
- Що... що ти собі дозволяєш! - Різким шепотом запитала вона.
Шепотіти захотілося, бо обстановка в цій кімнаті залишала післясмак небезпеки. У таких місцях не хочеться голосно говорити, щоб не розбудити того, кого навіть не бачиш у темряві.
- Якщо дядько тебе тут побачить, посадить під домашній арешт, - також пошепки відповів Самюель, - навіть я тут не дуже легально перебуваю.
- Шпигуєш? - Зі щирим здивуванням і насмішкою запитала Маріанна.
Самюель залишався серйозним. Він довго дивився в очі дівчини, а потім на видиху вимовив:
- Ми досі не знаємо, чому Седрик так сильно хоче нашого шлюбу.
- І то вірно, - з легким розчаруванням відповіла дівчина. - Де ми?
- Третій поверх - місце для практик і наукових експериментів, - пригадав Самюель розповідь Седріка, - сюди мене просили не заходити, щоб я не постраждав унаслідок невдалого експерименту, але мені щось підказує, що тут не просто сіль із льодом змішують.
- А навіщо змішувати сіль із льодом, - не зрозуміла Маріанна, навіть не подумавши, що, ймовірно, вона мала б це знати.
- Так можна отримати вогонь, - тоном лектора пояснив дракон, - він не драконячий, звісно, й енергією не живить, але підходить для побутових потреб. Ти ще не проходила це в коледжі?

Дівчина похитала головою. З того, що вона з'ясувала, Маріанна тільки-тільки збиралася розпочати навчання. Перший її курс мав включати загальні знання на кшталт політології, історії та географії, але й фізичні особливості драконів теж. Зрозуміло, в тій формі, яка була доступна громадянам Вейри.
У кімнаті, де опинилася пара, уздовж вікна стояли стільці, а праворуч від входу всю стіну закривала гігантська і, безумовно, старовинна книжкова шафа. Ліворуч від них була густа темрява, перевіряти яку чомусь не хотілося нікому. Дракон і дівчина опинилися в тісному порожньому проміжку не більше метра завширшки.
- Ти щось дізналася? - Запитав Самюель, бачачи розгубленість дівчини.
Спочатку Маріанна похитала головою - Мона досі мовчала або, можливо, просто не знала про плани чоловіка, а чатувати Седрика не виходило. З їхніх же бесід з дядьком вивудити не вдалося взагалі нічого - він лише відмахувався від неї або брався за погрози. Але потім дівчина дещо згадала.
- "Усе йде за планом. Сирена пролунає, і тоді почнеться новий етап", - процитувала вона те, що чула від Седрика тієї самої нещасливої ночі перед остаточним переміщенням, - і ще "Морок пробуджується, Даміано". Коли я сильно хворіла, дядько думав, що можна вільно при мені спілкуватися, бо я сплю. Але я все чула.
- Вибач, Маріанно, - похитав головою чоловік, - мені це ні про що не говорить. Хіба що... - він задумався, - хіба що зрозуміти б, про яку сирену йдеться.
Чоловік відійшов, наскільки дозволяв простір, і сперся на найближчий стілець. Він добряче задумався, наче намагався щось пригадати.
- Сирена - це штука така, - з легким здивуванням промовила Маріанна, - яка робить "уіуі". Часто на ма... - мало не сказала вона "машинах", але вчасно виправилася, - часто на маленьких ділянках таке можна почути.
- Дивні у вас механізми тут у Вейрі, - з недовірою протягнув Самюель, - але якщо це те, що має на увазі Седрік, то, напевно, ти маєш рацію. Як часто у вас звучать сирени? І чому?
Розуміючи, що загнала себе в кут, Маріанна нервово почала шукати опору - ноги в неї підкошувалися. Вона ніяково сперлася об книжкову шафу, як раптом уся стіна почала рухатися.
- Що відбувається? - з жахом прошепотіла вона, коли книжкова стіна почала повільно і зі скрипом обертатися.