Розділ 11: Ґоґсмід

POVАня

 Тільки-но проснувшись, я вискочила з ліжка і визирнула у вікно:

 — Сьогодні буде гарний день, — з впевненістю сказала я і, вдивляючись у затягнуте перламутровою пеленою небо, усміхнулася.

 У мене завжди був чудовий настрій, коли я мала кудись йти зі своїми друзями. Цього разу мене ще й мучила нетерплячка, адже я нарешті отримала можливість гарненько роздивитися Ґоґсмід. Бувала я там лише раз, коли разом з Лєною та Дамблдором йшла на зустріч з опікункою. Сьогодні ж я хотіла зазирнути в кожну крамничку та спробувати відбірного масло пива в знаменитому шинку «Три мітли».

 Після сніданку біля Головного входу юрмилися учні, які чекали своєї черги показати Філчу дозвіл батьків на відвідування і разом з іншими чкурнути в чаклунське село.

 Очікування було таким нестерпно довгим, що ми вирішили почати складати заповіт поки не пізно:

 — Я люблю лілії, — сказала я.

 — І я теж, — в один голос мовили Лілі та Джеймс.

 — Думаю, це доля, — звернувся до Еванс Поттер, але та уже встигла відійти подалі від нас і удати, що не почула хлопця.

 — Аня, взагалі-то, натякала на те, що, якщо вона здохне тут, то ви кладіть ці квіточки їй на могилку, — пояснила за мене Лєна.

 — А що як ми всі тут помремо? — припустив Пітер.

 — То нам збудують братську могилу! — весело сказав Френк.

 — Еванс це не сподобається! Уявіть лишень: лежати цілу вічність поряд з Джимом, — розсміявся Сіріус, але Джеймс боляче штурхнув його ліктем в бік і той замовк.

 «Схоже, що сьогодні Поттер вирішив показати себе в найкращому світлі перед дівчиною його мрії».

 Коли ми нарешті опинилися на свіжому повітрі, то всі разом закричали «воля!», тим самим налякавши деяких третьокурсників.

 — А я вже встигла зрадіти, що помру і мені не доведеться складати НОЧі, — удавано зітхнула Мерлін.

 — Ні, люба, ти будеш жити і мучитися разом з нами, — ощасливила її Аліса.

 — Мучаються лише ті, хто хвилюється через результат, — сказав Блек.

 — А ти, напевне, половину СОВ склав на «троль»? — поцікавилася я.

 — Ні. Ми з Джимом майже всі екзамени склали на «відмінно».

 — Але як? — запитала я, та одразу ж пошкодувала, побачивши його вдоволену аристократську пику.

 — Вроджений талант.

 — Перекладаю: темна магія, — сказав Ремус, який як і я був здивований такими успіхами.

 — Куди спершу підемо? — запитала Лілі. Схоже, її також дратувало почуття непевності.

 — Може в «Медові руці»? — запропонував Петіґрю.

 Всі погодилися і дружньо попрямували до чаклунського селища.

                                                                              ***

 Цукерочна «Медові руці» була просто казковою: барвисті вітрини, десятки стелажів-лабіринтів і запах кориці в повітрі змушували забути про всі турботи та зануритися в атмосферу дитячого щастя. На полицях там лежали сотні, а то й тисячі видів чаклунських солодощів, серед яких мені були відомі лише шоколадні жабки й горошок на будь-який смак. Перед початком навчального року Мінерва дала нам обом по сорок ґалеонів на особисті витрати, тож ми спокійно могли дозволити собі купити те, що нам захочеться. Я придбала горошок на будь-який смак, про який давно мріяла, і плитку левітаційного шоколаду, від шматочку якого людина на п’ять хвилин підіймалася на метр над землею. Лєна ж купила нескінченну плитку молочного шоколаду (який тричі відновлювався після повного з’їдання) й трохи зацукрованих фіалок на пробу.

 Далі ми пішли в чарівну крамничку жартів «Зонко», де, поки Лілі не бачила, Джеймс та Сіріус купили цілу коробку какобомб. Я ледве відмовила Лєну не купувати ікласту тарілку, яка, на мою думку, була марною тратою грошей. Після того ми відвідали декілька магазинів з канцелярією і потім пішли прямо до «Трьох мітел».

 Той шинок був просто неймовірно атмосферний та вразив мене навіть більше за славнозвісний «Дірявий казан». Це було велике приміщення зі стінами, декорованими під цегляну кладку, безліччю мерехтливих свічок, дванадцятьма круглими столиками, зробленими з того самого темного дерева, що і шинквас.

 — Дев’ять кухлів маслопива, будь ласка, — замовив Джеймс напої у шинкарки Розмерти.

 Сіріус, котрий підійшов разом з ним, підморгнув цій звабливій молодичці, за що потім отримав гучного потиличника від пильної Мерлін.

 Ми зайняли два столика і, здається, були найгаласливішими відвідувачами того вечора. Маккіном жартома робила пропозицію руки та серця Поттеру, чим дуже дратувала Блека; Аліса розповідала Пітеру, у якого, як виявилося, був кулінарний талант, рецепт пирога з мелясою; я сперечалася з Френком про ґоблінів, а Лєна, Ремус та Лілі й справді обговорювали твори Джейн Остін. Сміх від одного жарту заглушав сміх від іншого, всі намагалися перекричати один одного і мені, здається, ще не було так весело від дня народження моєї подруги з рідного світу, коли я брала у всіх інтерв’ю, ставлячи провокативні запитання.