Розділ 10: Вмовити Лілі

POVАня

 Над Гоґвортсом темніли сутінки. Я стояла в найвищій точці цього прадавнього замку і дивилася в далечінь, не бачачи нічого. Холодний жовтневий вітер сьогодні був на диво лагідним й наче змій звивався навколо Астрономічної вежі. Він колихав моє значно відросле волосся, наповнював мої легені вечірніми пахощами, шепотів невідомою мовою мені на вухо таємниці. Ще мить і я порушила б закон гравітації, шугнула б в небо, щоб танцювати з вітром й співати з пташками…

 Але замість того, щоб полинути у вись, я гостро відчула на собі чийсь погляд. Присутність незваного гостя проткнула моє натхнення ніби мильну бульбашку.

 «Іди! Тебе тут ніхто не жде! Облиш мене!», — кричало все моє єство.

 Мої руки стиснулись в кулаки і, мабуть, саме це мене видало, бо гість прокашлявся, нарешті виявивши свою присутність. Я розвернулася й побачила Джеймса Поттера. Високого, із засунутими у кишені штанів руками, чорнильним від ночі та розтріпаним від вітру волоссям і карими очима, які винувато дивилися на мене з-під перекошених окулярів.

 «На що схожі його темно-карі очі? На шоколад? На каштан? На міцнозаварений чай? Ні…», —  думала я, відчуваючи, що знайти правильний відповідник цьому надзвичайному відтінку є моїм найважливішим завданням. «Це божевілля…».

 — Ти щось хотів? — врешті-решті запитала я, не в змозі довше терпіти повислу тишу.

 — Аню, я хотів тебе попросити про допомогу, — попросив хлопець.

 «Про допомогу? Після знайомства ми лише іноді обмінювалися вітаннями, а тут тобі на! З якого це дива?».

 — Дивлячись в чому саме, — відказала я, керуючись непереможною цікавістю.

 — Наступної суботи буде похід в Ґоґсмід і ми вирішили піти туди всі разом: я, Пітер, Сіріус з Мерлін, Френк з Алісою, а Ремус найближчим часом збирався запросити тебе і Лєну. Тож я подумав: а що як ти запросиш Лілі? Тобі ж відома моя ситуація. Може, якщо її запросиш саме ти, вона не буде такою категоричною?

 — В цьому є сенс. Добре, я згодна.

 На радощах Поттер аж обійняв мене:

 — Я твій боржник, Вайт!

 — Я не впевнена чи вийде! — гукнула я в слід хлопцю, навіть не сподіваючись, що він мене почує.

                                                                  ***

 Коли я зайшла в нашу спільну кімнату,  то побачила там Лілі, яка і була  мені потрібна. Рудокоса дівчина захоплено читала якусь книжку, не помічаючи або ж відверто ігноруючи мою присутність. Мені здалося ніби я опинилася на місці Джеймса, котрий сьогодні на Астрономічній вежі ніяк не міг до мене заговорити.

 — Лілі, підеш в наступну суботу з нами в Ґоґсмід?

 — Так, звісно, — відповіла Еванс, навіть не глянувши на мене.

 «Треба звідси вшиватися, поки вона не пронюхала, що тут щось не так», — подумала я, але не встигла нічого зробити.

 — А з ким це «з нами»?

 — Зі мною, з Лєною, з Мерлін, Алісою, Френком та Мародерами, — протарабанила я, сподіваючись, що так ця інформація сприйметься легше.

 — Я передумала, — відрубала Лілі.

 — Невже ти збираєшся пропустити веселощі через Поттера?

 — А я і не збираюся нічого пропускати! Мені буде весело в компанії Джейн Остін! — дівчина вказала на книжку.

 — То візьми її з собою! Будеш обговорювати стосунки Дарсі та Елізабет зі мною, Лєною й Ремусом!

 — Я не піду туди з принципу! — вигукнула Еванс.

 — А зі мною ти теж не підеш із принципу?! — не витримала я.

 Ця фраза змусила дівчину замовкнути і я вирішила скористатися раптовою тишею:

 — Зрештою, якщо стане аж так нестерпно, можемо у двох звідти піти.

 — Добре, — нарешті погодилося Лілі. — Але скажи: хто тебе запросив піти разом з ними?

 — Ремус,  — не довго думаючи, відповіла я.

 — Ой, Аню-Аню, брешеш і не червонієш! Коли я ходила в бібліотеку по цю книжку, — дівчина помахала перед моїм носом «Гордістю та упередженнями», — то чула, як Рем казав Лєні, що треба ще й тебе в Ґоґсмід запросити. Він точно ще не встиг це зробити, бо я прийшла на десять хвилин раніше, ніж ти!.. Але я таки піду туди. Мені не завадить розвіятися.

 — От і чудово, — відповіла я і пішла у вітальню, щоб повідомити Джеймсу гарну новину.