Розділ 9: Квідич та бодун

POVЛєна

 На території Гоґвортсу переживала пік свого цьогорічного панування осінь. Вона розфарбувала листя на деревах відтінками жовтої та червоної фарб, принесла на своїх багряних крилах туман, а небо затулила похмурою і щільною хмарною завісою, котра відмовлялася пропускати навіть найменші промінчики сонячного світла. На горе метеозалежним особам, все частіше йшли дощі, які згодом мусили перетворитися на рясні снігопади. Сьогодні ж, порівняно з останніми двома тижнями, було сухо як в пустелі Сахарі, інакше  я нізащо не пішла б на матч.

 Цього дня, вперше за навчальний рік, мав відбутися матч з квідичу. Не просто матч, а матч, в якому Ґрифіндор гратиме проти Слизерину. Тож не складно уявити, які патріотичні насторої панували в Гоґвортсі ще за тиждень до самої гри: ґрифіндорці та слизеринці кидалися один в одного (а особливо у гравців команди-суперниці) як не противними фразочками, то неприємними закляттями на кшталт «Кажанячих шмарклів». Звідусіль лунали пісеньки по типу «Візлі наш король» з частим використанням ненормативної лексики, які тільки підливали масла у вогонь. Професорка Макґонеґел та професор Слизоріг не менше за учнів прагнули перемоги свого факультету: учасникам своєї команди вони давали менше домашніх завдань, а їхнім суперникам — більше. Гафелпафці та рейвенкловці також були не байдужими, адже та команда, що переможе муситиме зіграти по черзі з їхніми командами.

 Я ж не піддавалася впливу загальної атмосфери, бо, відверто кажучи, не бачила в квідичі, як, зрештою, і в будь-якому іншому виді спорту, нічого захопливого. Але таки погодилася піти за компанію з Анею: а ну ж моя думка зміниться, коли я побачу цей спорт наяву?

 Проте я помилилася. Хоч ми  і вибрали найкращі місця, гравців всеодно не було видно, бо вони блискавично ширяли над полем. Єдиною моєю розрадою був дотепний коментатор з Гафелпафу — Себастьян Брайт, який допомагав глядачам слідкувати за ходом гри:

 — Ого! Що це з ґрифіндорським загоничем? Йому в голову щойно влучив бладжер відбитий Мартіном Клірвотером зі Слизерину! Мартін знову влучає бладжером в іншого загонича-суперника — Річарда Гілла! Невже це така стратегія? Якщо так, то у ґрифіндорських квідичстів голови будуть розбухлі як праве Мерлінове… Вибачте пані професорко…

 — А він дає, цей Брайт! — вигукнула Мерлін, пробираючись до мене.

 — Ага, — погодилася я. — Без нього тут можна було б померти від нудьги!

 — Нічого, от виграють наші — повеселимося! Хтось притягне маслопиво, а може й вогневіскі…

 Її перебили гучні оплески та крик Себастьяна:

 — ПОТТЕР ПІЙМАВ СНИЧ! ҐРИФІНДОР ПЕРЕМАГАЄ СЛИЗЕРИН З РАХУНКОМ 450:140!

 — ПОТТЕР! ПОТТЕР! — загорлали ґрифіндорці і я разом з ними, гойдаючись на хвилі ейфорії.

 — Лєно, це було просто бомбезно! Ти бачила, як Джеймс його спіймав? Вихопив прямо з-під носа у Ейвері! — не вгавала Аня по дорозі до Ґрифіндоської вітальні, котра була просто у захваті від сьогоднішнього матчу.

 — Досить про нього торочити, а то ще закохаєшся, — підколола її Маккінон.

 — Та йди ти в дупу! Мені, що за власний факультет порадіти не можна?

 — За факультет, а не за Джеймаса!

 — Що-що? У Джеймас з’явилася нова фанатка? — запитав Сіріус, котрий разом з іншими Мародерами порівнявся з нами.

 Аня демонстративно закотила очі й, взявши мене за руку, потягла до портрету Гладкої пані:

 — Якщо я сьогодні не спробую справжнього маслопива, то вважай, що свято не вдалося!

 У вітальні вечірка була в розпалі: всі сміялися, розмовляли, їли, пили, підспівували чарофону і насолоджувалися перемогою. В цій святковій метушні я швидко загубила подругу й почала шукати когось знайомого.

 Я помітила Мерлін та Сіріуса у темному закутку подалі від людей, тож вирішила знайти когось іншого та їм не заважати. Але дівчина підкликала мене до себе жестом.

 — Лєно, будеш? — запитала вона, простягнувши пляшку точно не з маслопивом.

 — Це залежить від того, що там всередині, — недовірливо мовила я.

 — Вогневіскі, — пояснив Блек.

 Вогневіскі — чаклунський алкогольний напій, від якого, якщо вірити Ролінґ, пече в горлі — ось все, що я про нього знала. Спиртне мені вже неодноразово доводилося пити, окрім того я завжди любила пробувати щось нове, тож, не довго думаючи, взяла запропоновану пляшку й зробила два великих ковтка.

 — Гіпогриф тебе затовчи, Вайт! — вигукнула Маккінон. — Нащо ж так багато?

 Спочатку я подумала, що дівчина сказала це через жадібність, проте, коли в моєму горлі так запекло, ніби сам Сатана вирішив перенести туди свою резиденцію, її слова набули іншого сенсу.

 — А ще є? — запитала я, раптом зрозумівши, що двох ковтків цього ядучого напою мені буде не достатньо.

 Парочка в унісон розсміялася і Сіріус витяг з-під столу цілий ящик із схожими пляшками.

***

 — ДОБРОГО ДНЯ, ВЕЛИКА БРИТАНІЄ! — закричала мені на вухо Мерлін і я відчула такий несамовитий біль у голові, що, здавалося, вона от-от вибухне.