Розділ 8: Знову в лікарні

POVЛєна

 Гоґвортс ще від початку його створення був магнітом для таємниць, які відкривалися далеко не кожному. А от із звичайними секретами чи прихованими моментами вашого особистого життя тут відбувалося протилежне і не завжди із допомогою таких, як Доркас Медоуз.

 Якось, після чергового побачення з Сіріусом, Мерлін привітала Аню такими словами:

 — Як поживаєш, дитя Сфінкса і кентавра?

 Вона припинила дратувати мою найкращу подругу подібними фразочками, лише після того, як остання буркнула щось на кшталт: «Ви з Блеком як баби базарні!».

 Аня дуже бідкалася, що виставила себе не в найкращому світлі перед так званими лідерами Мародерів. Дівчина казала, що якби зуміла повернути час назад, то дала б значно кращі відповіді. Коли я почула повну історію її знайомства з Джеймсом Поттером та Сіріусом Блеком, то здивувалася, адже все було не так вже й погано: наприклад, те, як дівчина поставила на місце Гультяя заслуговувало на повагу.

 Зрештою, вона хоча б познайомилася з Мародерами, а я досі лише віталася при зустрічі з Ремусом. Але мене це хвилювало значно менше, ніж Аню — я концентрувала свою увагу на навчанні. Я розуміла, що якщо ми виживемо після знищення Волдемортових горокраксів, то нам доведеться якось заробляти собі на життя.

 Найбільше часу та нервів я приділяла Зілллєварінню, в якому вже зуміла досягти чималого успіху, та досі жодного разу не перевершила ні Северусв Снейпа, ні Лілі Еванс. Северусова геніальність полягала в тому, що він аналізував та експериментував (робити це я не наважувалася), а Лілі, окрім вродженого таланту, за шість років здобула прихильність професора Слизорога, що теж було важливим.

 — Що ж, мої любі учні, скажіть мені, будь ласка, крапля якого зілля здатна вбити усіх присутніх в цьому класі? — такою фразою розпочав урок професор Горацій Слизоріг. — Прошу, міс Вайт.

 — «Смертельний ковток» — одне з найнебезпечніших та найскладніших зіль, — з готовністю відповіла я.

 — Саме так, десять очок Ґрифіндору! І сьогодні вам треба буде його приготувати. Рецепт ви знайдете в підручнику на десятій сторінці.

 Всі почали метушливо гортати «Прогресивну методику зіллєваріння», діставати казанки та шукати у спеціальній шафі інгредієнти. Одночасною вигодою і недоліком уроків настійок було те, що можна було вільно спостерігати за роботою інших, але й свою приховати неможливо.  Цей факт ставав нестерпнішим, якщо враховувавти те, що мені та Ані доводилося ділити робочий стіл зі Снейпом. Нас обох так і манило підглянути, що ж там готує Северус, але знаючи про його пильність й захоплення темними мистецтвами, це було б дуже необачно.

 Складність «Смертельного ковтка» і справді була на рівні «Багатозільної настійки», яка з першого разу вдається хіба що таким, як Герміона. Із заміток Напівкровного Принца я пам’ятала лише про те, що біб сопофора потрібно розчавити, а не розрізати лезом срібного кинджала. Навряд чи це дасть мені велику перевагу, але, можливо, зробить кінцевий результат трішки кращим.

 Я зосередила всю свою увагу на рецепті і кришила, насипала, помішувала, не помічаючи нічого навкруги. Здавалося б, що може піти не так? А ж раптом почувся свист і на мою праву руку потрапила якась ядучо-жовта гидотна й почала пекти. Біль надокучав не так, як саме видовище: я з жахом помітила, що та пластилиноподібна річ роз’їдає мою шкіру, Подекуди навіть виднілися ділянки м’язової тканини.

 — Мерлінова борода! — вигукнув професор Слизоріг. — Міс Вайт, відведіть вашу сестру до мадам Помфрі.

 Аня благополучно відвела мене до шкільної лікарні, але потім була відправлена цілителькою на третій урок.

 Поки мої рани загоювалися я намагалася зрозуміти, як так сталося, що мене довелося рятувати. Версія виникла швидко, але вона мене не влаштовувала, адже підтверджувала найгірші сподівання. Проте тільки час зможе показати чи є вона правдив

 ***

 Мій живіт протяжно бурчав, сповіщаючи, що десь на першому поверсі столи чотирьох факультетів ломилися від обідньої їжі. А я, після лікувальної терапії досі лежала на ліжку в Гоґвортскій шкільній лікарні. Я почувала себе добре, але мадам Помфрі сказала, що заради кращого ефекту відпустить мене аж перед вечерею. Аня йшла на обід рано, тож по закінченню трапези вона мала виконати свою обіцянку і відвідати мене.

 Тут вхідні двері відчинилися й всередину ввійшла не моя найкраща подруга, а чотири хлопці — Джеймс Поттер, Сіріус Блек, Ремус Люпин та Пітер Петіґрю. Побачивши Мародерів, я здивувалася не менше, ніж якби на їхньому місці мули Смертежери.

 — Привіт, Лєно, — сказав Люпин, сідаючи на сусідню кушетку.

 — Здоров, — також привітався Пітер, плюхаючись поряд з другом.

 Я лише кивнула хлопцям у відповідь, підозріло на них поглядаючи.

 — Ми хочемо вибачитися за те, що сталося на Зіллєварінні, — почав Блек.

 — Так, хочемо, — підтвердив Поттер. — Та шняга не мала потрапити на тебе. Якби ти не підняла руку…

 — … то вона опинилася б на Снейпі, — закінчила замість нього я.

 Моя версія щойно була підтверджена словами Джеймса і не надто втішала: Мародери й справді жорстоко поводилися з Северусом. Але я не збиралася читати моралі, бо знала, що, зрештою, вони усвідомлять свої помилки.