Розділ 7: Попелюшка

POVАня

 Відтоді, як я офіційно познайомилася з Ремусом Люпином минуло не так вже й багато днів.

 Я була неймовірно рада мати такого знайомого і причина була не в тому, що цей ґрифіндорець був доволі відомим персонажем: спілкуватися з ним було легше, ніж дихати. А якщо до цього додати ще й відмінне почуття гумору і любов до тих самих, що й у мене книжок, то виходила ідеальна картина. Про такого друга, або, як це було зараз, товариша я завжди мріяла. До Ремуса я завжди ставилася добре, але уявляла його трохи інакшим: сором’язливим та геть закомплексованим. Сором’язливість, правда, іноді давала по себе знати і комплекси, звісно ж, були, але йому цього було не достатньо, щоб відмовитися від мене як від потенційної подруги.

 Коли мої сусідки дізналися про те, що ми не погано ладимо, то відреагували по різному: Аліса та Лілі були раді за мене, Мерлін почала тероризувати жартами про моє з Люпином вічне кохання, а от Лєна забажала з ним познайомитися. Пройшло їхнє знайомство наче добре, проте, щоб знати напевне потрібно більше часу.

Зазвичай, Ремус та  я тусили в бібліотеці, обговорюючи книги та допомагаючи один одному із домашніми завданнями. Ми часто засиджувалися допізна та іноді верталися з читальні навіть після відбою. Цього ж разу я завбачливо позичила в Лілі її наручний годинник і о пів на дев’яту вже верталася разом з Люпином до Ґрифіндорської вежі.

 — Це не справедливо! Ми шукали всюди і не знайшли нічого нового! — не могла повірити я. Сьогодні ми намагалися знайти підтвердження теорії, що Александр Дюма це насправді Олександр Пушкін.

 — Зате це означає, що Пушкін-Дюма можливо був чарівником, — припустив Ремус.

 — Що ж, це пояснює те, як йому вдалося влаштувати фіктивну смерть. Але як поет… — ми завернули за ріг і побачене змусило мене замовкнути на половині фрази.

 Там стояли Джеймс Поттер та Сіріус Блек у всій красі. Останній поспішно згортав потертий пергамент, котрий цілком можливо міг бути славнозвісною картою Мародерів. В їхніх, на перший погляд, дружелюбних очах палали хитрі вогники. Люпин це також помітив і насупився, тож тепер я була абсолютно впевнена, що нічого доброго це не передвіщало.

 — Його не було лише дві години, а він уже знайшов собі подружку! — лінивим аристократським тоном протягнув Блек.

 — Сіріус, не клей дурня! Ти й раніше знав про те, що я знайомий з Анею.

 Ґрифіндорець проігнорував зауваження друга.

 — Ремусе, представ нас, — попросив Джеймс дещо зарозумілим тоном.

 Перевертень закотив очі, але сказав:

 — Аню, це — Джеймс Поттер та Сіріус Блек. Джеймсе, Сіріусе, це — Анна Вайт.

 — Приємно познайомитися.

 — І мені також, але я вже мушу йти, — проторохтіла я, не в змозі приховати хвилювання.

 «Треба вшитися звідси до того, як я виставлю себе посміховиськом перед такими класними персонажами», — нервово подумала я, відчуваючи, як їхні харизматичні аури розбивають мою особисту вщент.

 — Якщо це через нас, то залишися, будь ласка, — мовив Сіріус і мені одразу стало зрозуміло, чому з ним спала кожна п’ята дівчина в Гоґвортсі.

  — Гаразд, — Блеку важко відмовити.

 — Ти любиш квідич? — раптом спитав мене Поттер, різко втративши всю свою крутизну й перетворившись на звичайного шістнадцятирічного чаклуна, який обожнює літати на мітлі.

 — Геніально, Джеймсе! П’ятдесят очок Ґрифіндору! — розсміявся Сіріус

 «А його сміх і справді скидається на собачий гавкіт», — помітила я.

 — Так, але лише в якості вболівальника.

 Це була напівправда: мені й справді подобалося дивитися на сцени матчу у фільмах, але я не знала, як поставлюся до гри, коли побачу її на власні очі.

 — Тоді тобі сподобається осінній матч, — запевнив мене ґрифіндорець у окулярах.

— Я на це сподіваюся…

 — Сподіваєшся? Я ще жодної гри не програв! — вигукнув хлопець з такою інтонацією, ніби я щойно поклялася у вірності Слизерину.

 — Не сумніваюся, — відповіла я, згадуючи інформацію, яку прочитала на просторах Інтернету.

 Блек знову розреготався:

— Еванс — це, звичайно, Еванс, але от я завжди вважав, що Джеймсу ідеально підійде дівчина, яка буде захоплюватися ним подібно Пітеру!

 Його порівняння із найгіршим зрадником фен дому остаточно вивело мене з рівноваги.

 — Маєш щось проти, о, представник давнього і шляхетного роду Блеків? —я навмисно скопіювала його тон й натиснула на болючу точку.

 — Блек Блеку ворог, — холодно відповів Сіріус.

 На мить запала тиша і він запитав:

 — А як щодо твого роду?

 Схоже, що Блек спробував поставити мене у незручне становище, але не вийшло:

 — Мати — чаклунка маґлівського походження, тато — сказала я і перехопила погляд Сіріуса. — Що? Чому ти дивишся на мене так, ніби очікував почути, що моя мама сфінкс, а батько — кентавр?

 — Тоді як у них людина народилася? — жартома запитав Ремус.