Розділ 6: Випадок в бібліотеці

POVАня

 Перший тиждень навчання в школі моєї мрій пройшов без особливих пригод. Лєні та мені вдалося встановити чудові стосунки з нашими сусідками по кімнаті: веселою Мерлін, турботливою Алісою і доброю Лілі, яка часто приховувала цю свою якість.

 Мене швидко перестало хвилювати те, з ким зустрічається Мерлін і це сприяло розвитку нашої дружби. Я та моя найкраща подруга легкого знайшли з нею спільну мову й тепер нас часто можна було побачити разом. Щоправда, іноді Маккінон бувала надто гострою на язик або ж мене дратувала її несерйозність.

 Не гірша була справа з Алісою, а от в дружбі з Лілі нас спіткала невдача. Дівчина не була з нами до кінця відвертою, але справа була не в тому, що ми так вже й давно знайомі: Янґ розповідала, що такою Еванс стала після закінчення СОВ і відтоді перестала ділитися з подругами особистим. Кожен має право на таємницю, проте Лілі мало б полегшати, якби вона поділилась з кимось своїми переживаннями. Лєна зі мною погоджувалася, але додавала, що не варто лізти людині в душу, якщо вона того не бажає.

 З освітою також все було добре: вчителі якомога більше випробовували Лєнині та мої знання і наші результати їх приємно дивували. Домашніх завдань було багато, проте ми, на відміну від Мерлін, намагалися не затягувати з їхнім виконанням й в нагороду отримували достатньо вільного часу.

 В неділю по обіді я уже вп’яте за цей тиждень пішла у бібліотеку. Доти я ходила туди заради навчального матеріалу, а сьогодні вирішила взяти щось для дозвілля. Наприклад, чаклунську поезію.

 Після того, як я виголосила своє прохання, мадам Пінс сказала мені номер відповідної секції і я почала пошуки. Зрештою, я взяла шість величезних збірок й вирішила порадитися з бібліотекаркою, яку краще обрати. І все було б добре, якби раптом з-за одного із стелажів не вигулькнув якийсь хлопець. Я в нього благополучно врізалася і наші книжки з гуркотом попадали додолу.

 — Ой, вибач! Я не встигла зупинитися, — одразу ж почала вибачатися я, підбираючи книги.

 — Нічого страшного! Мені варто було дивитися куди йти, — сказав він, допомагаючи мені.

 Я глянула на співрозмовника і зрозуміла, що то був ніхто інший, як Ремус Люпин. Хлопець виглядав так, як я його і уявляла, лиш очі були янтарними, а волосся таким самим, як у Лєни — кольору гречаного меду.

 — «Три мушкетери», — прочитала я назву. — Гарний вибір.

 — Так, вирішив перечитати. Це один з моїх улюблених романів.

 — Мій теж, не зважаючи на примітивний образ леді Вінтер.

 — Примітивний? — здивувався Люпин. — Я вважаю, що саме її образ автор прописав найкраще. Хитрість, розум та неординарність її вчинків захоплюють!

 — Леді Вінтер просто використовує той факт, що вона жінка як зброю. Хіба не типово для негативних жіночих персонажів?

 — Хіба погано використовувати свої сильні сторони?

 Цього разу я не змогла придумати контраргумент й схрестивши руки на грудях мовила:

 — Гаразд-гаразд, ти мене вмовив. Я, до речі, Аня Вайт.

 — Ремус Люпин, — представився ґрифіндорець і ми потисли один одному руку.

 З того моменту і почалася наша багатолітня дружба.