Розділ 4: Нове життя

POVАня

 10 липня 1976-го року я ніби вдруге народилася. Нове життя подобалося мені набагато більше, ніж минуле: воно було сповнене цікавих подій, нових відкриттів та щирих посмішок. Навіть Мінерва Макґонеґел, наша псевдородичка, яка, здавалося б, лише виконувала завдання Ордену, насправді ставилася до мене і Лєни як до рідних.

 Переломний момент в наших стосунках відбувся одного серпневого вечора, коли Макґонеґел, Лєна та я в тиші вечеряли за кухонним столом. Ми завжди були не говірки в присутності господарки дому, бо не знали, про що можна розмовляти, а про що — ні.

 Так склалося, що ми до кінця не розуміли, ким для нас є старша чаклунка. Як вчительку ми ще її не сприймали, як родичку теж і як опікунку також ні. Хоч Мінерва й слідкувала за тим, аби ми були ситі та гарно одягнуті, великої турботи з її боку не відчувалося. Тому і мене, і Лєну давно мучило одне питання: нащо жінка погодилася взяти над нами опіку? Із почуття обов’язку? Щоб допомогти Ордену Фенікса? Чи може існували якісь приховані мотиви?

 Але поставити їй це запитання ніхто з нас не наважувався. Я вважала його нетактовним, а Лєна просто не могла знати слушну мить.

 Того дня подруга не витримала і, доївши свою порцію гуляшу, спитала:

 — Мінерво, а чому ви погодилися стати нашою опікункою?

 Атмосфера в кімнаті змінилася блискавично: тепер мовчання стало напруженим, а Макґонеґел виглядала так, ніби от-от вдавиться своїм шматком курятини. Несподівано у мене виникло нестримне бажання наступити Лєні на ногу, проте я цього не зробила, бо могла переплутати.

 — Власне, я сама висунула свою кандидатуру, коли Албус, що йому потрібна така допомога. По-перше, він розповів, що в майбутньому вам двом  доведеться виконати одне дуже небезпечне, навіть смертельне завдання для Ордену і я вирішила, що буде несправедливо, якщо до закінчення Гоґвортсу вам доведеться пробути на самоті. А, по-друге, — тут жінка зробила таку паузу, ніби збиралася признатися у скоєнні злочину, — я завжди хотіла мати дітей.

 — Так, нам не одразу вдалося зрозуміти, що, не зважаючи на залізний характер, Мінерва Макґонеґел дуже самотньою. А зрозумівши це, ми намагалися приділяти їй більше уваги. Мінерва, в свою чергу, розповідала нам історії зі своєї молодості, навчала нас куховарити й прибирати за допомогою магії. Мені краще вдавалися чари для прибирання, а Лєні — для куховарства, тож ми тепер могли допомагати названій тітці в домашніх справах.

 Для Лєни і мене чари поза Гоґвортсом не були злочином, адже ні ми, ні наші чарівні палички не були записані в жодному архіві міністерства Магії. Та це тривало не довго, бо, зрештою, Дамблдор надіслав нам всі потрібні документи і ми тепер офіційно існували в цьому світі. Трохи пізніше надійшли фальшиві результати СОВ, які, як зазначив директор Гоґвортсу, були приближені до наших реальних здібностей. В нас обох усі оцінки, окрім однієї були «Д». Відмінну «сову» я отримала із Захисту від темних мистецтв, а Лєна — із Зіллєваріння. Не сумніваюся, що вона буде навчатися на одному рівні з Лілі Еванс та Северусом Снейпом.

 Час не стояв на місці:  планета Земля рухалася вперед й вечори все холоднішими. Новенькі підручники з алеї Діаґон вже давно лежали в нашій шафі, а це означало, що скоро настане перше вересня. Ми не могли дочекатися Сортування і зустрічі з нашими улюбленими персонажами.