POVАня
Я стояла у вітальні біля святково накритого столу й чекала доки з кухні винесуть іменинний торт.
Першою в кімнату забігла моя молодша сестричка Злата й вимкнула світло. Але від цього темніше не стало, адже надворі був початок літа і сонце ще не встигло опуститися за обрій. Далі в кімнату увійшла наша мати, тримаючи телефон напоготові. Вона традиційно збиралася за фільмувати це дійство. Почулися важкі кроки й до нас нарешті приєднався батько, який ніс в руках апетитний на вигляд торт з шістнадцятьма свічками.
— Happy birthday to you! — почав співати він. Мама й Злата одразу підхопили пісню.
«Дрібничка, але приємно,» — подумала я і видавила майже щиру посмішку, згадавши про те, що зараз могла б веселитися зі своїми подругами.
— Задмухни свічки, — сказав батько, коли вони припинили співати.
— І не забудь загадати бажання! — додала Злата.
Жодне бажання, яке я загадувала подібним чином, окрім гарно здати ДПА з математики, не збувалося. Але цього року, як і кожного минулого, я не ігноруватиму традиції.
Останні декілька місяців я не претендувала на звання «Найщасливішої людини у світі», тому, трохи провагавшись, я подумала:
«Хочу змінити свою долю на краще».
Під оплески родичів згасла остання свічка на торті.
Відредаговано: 04.09.2020