Розділ шостий. Кіртана

Пан Едельдорн провів зі мною ще щонайменше дві години, ввічливо все роз'яснював, доповнював загальну картину подробицями, допомагав скласти план подальших дій. Щойно дізнався, що я збиралася приступити до виконання своїх нових обов'язків якомога раніше, надихнувся і навіть запропонував уже завтра зустрітися з ним у Головному сховищі, саме там знаходилася комірка, ключ від якої був у конверті. 

— Не турбуйтеся, пані Грінфорест, до сховища можна потрапити абсолютно анонімно, тож вами ніхто не зацікавиться, якщо ви цього не захочете, — запевнив мене Едельдорн. — Тоді побачимося завтра або у вас є ще запитання?

— Чудово, — кивнула я й уточнила про всяк випадок. — Підкажіть ще, будь ласка, чи можу я якось забрати свій диплом, виписки про проведення досліджень, результати використання грантів, окрім як через ректорат?

Я вже вирішила, що буду звільнятися. Найменше мені хотілося б скандалити, але хто знав, як відреагує ректор? Якщо він не підпише мою заяву, то виходів у мене було кілька: або залишити всі свої документи в Академії, або ж чекати, поки офіційними каналами пройде моє прохання до потрібної інстанції Верховної ради і мою справу розглянуть. А на це потрібен час і гроші... Ось тільки без дипломів залишатися не хотілося, забрати я також хотіла всі результати досліджень, програму свого курсу та інші напрацювання. Могла б, експериментальні рослини також забрала, не було в мене бажання залишати ректорові хоч щось своє.

— Чому не через ректорат, так набагато простіше? — здивувався Едельдорн.

— Так, але ректор мене надто цінує і може не захотіти відпускати, — я не змогла сказати це з усмішкою, все-таки скривилася, відвела погляд. Усе ж таки запам'яталися мені дотики ректора, на які я не давала дозволу. Тож, звісно, Едельдорн помітив мій вираз обличчя і сполошився.

— У вас щось сталося, дорога моя пані? — він насупився і нахилився вперед. — Не приховуйте, прошу, мій друг до своєї смерті був упевнений, що у вас усе відносно добре. Він не стежив пильно, це було б неетично, але достатньо було приділяти трохи уваги Академії — ви самі брали те, що цей заклад міг вам дати — місце для життя та розвитку, кошти, виділені на нові дослідження, знову ж таки можливість відкрити нові курси для студентів. Та й стипендії були непогані. Ректора знову ж таки він підібрав із молодих ентузіастів, пристойний сім'янин...

На цих словах я не втрималася, хмикнула, ну так, пристойний, був. Пан Едельдорн миттєво відреагував і склав руки на грудях:

— Ерумійські небеса, він же не був помічений ні в чому підозрілому! Кордес уважно стежив за подібним. Деякі вольності між викладачами, звісно, можливі, але тільки за взаємною згодою...

— Це сталося після його смерті, сьогодні, — вирішила я одразу сказати, а то літній пан занервував і серйозно почервонів від гніву. — Мені просто зробили не надто красиву пропозицію.

— Який негідник! — висловився Едельдорн і зітхнув. — Від імені Кордеса хочу попросити у вас вибачення.

— Знаєте, не треба, ніхто не міг такого припустити, я також була дещо здивована, — хмикнула я. — У будь-якому разі пропозиція ректора мене не зацікавила, тим паче зараз у мене з'явилася можливість змінити життя.

— Але ж повестися так низько... — він промокнув піт, що виступив на лобі. — Не дивіться на мене так, пані Грінфорест, я знаю, що стосунки між різними прошарками населення в Ерумії дуже своєрідні. Що багато і брехні, і нерівності, що для більшості подібні пропозиції буденність. Але Кордес був упевнений у Даміані Вестрані, у його совісті й чесності, а той так легко зрадив цю довіру, варто було тільки Кордесу піти з життя. І навіть вибачення у вас не попросити...

— Мені нема за що було б його прощати, адже це не його рішення, не його слова, — я поплескала пана Едельдорна по руці.

— Загалом, не турбуйтеся, пані, — суворо випнув худі груди Едельдорн. — На ректора чекає ретельна перевірка, якщо він посміє не підписати ваших паперів!

— Дякую, — усміхнулася я, трохи заспокоївшись. Здається, помічник у мене був діяльний і обіймав високу посаду у Верховному суді. Можна було вважати це удачею. Або ж ще одним прощальним подарунком дядечка, недарма ж він розповідав про мене своєму другові, недарма попросив саме його доправити мені ці папери.

Едельдорн розпрощався і покинув мою кімнату. А я, залишившись на самоті, озирнулася з якоюсь приреченістю. Не можна було витратити цей вечір на дурниці, слід було почати збирати речі. На жаль, чутки про те, що до мене заглядали представники влади, ще й з охороною, розійдуться досить швидко. Спочатку серед студентів і персоналу, але завтра про це знатимуть усі, кому не потрібно цього знати.

А зайві запитання… Я б не хотіла, щоб мені задавали їх, зважаючи на підозрілі випадки навколо цієї спадщини. 

Тож я переодяглася в чисте, але старе, закатала рукави і почала прибирання. Усе взяти буде неможливо. Речі слід було перебрати, забрати придатні та зручні, решту залишити в кімнаті для нужденних. Була така в гуртожитку, куди заходили студенти, та й працівники, у пошуках чогось корисного. Туди ж вирушать розважальні романи і щось із підручників, пледи і квіткові горщики, дрібниці, які потрібні мені були в навчанні та роботі, подарунки від тітоньки — три шарфики каламутного забарвлення і величезний капелюх, частково взуття. Хоч як би не було сумно, але залишити доведеться і набір для експериментів — креслярську дошку збільшеного формату зі щільного слизького каменю, великий набір мензурок і колб, та й колекцію ґрунтів — бо куди мені її тягнути? Насіння теж потрібно було переглянути — що з нього корисне, що ні. І мій сад на балконі з теплицею...