Розділ другий. Кіртана

За дверима розташовувався ректорський секретаріат. Я одразу ж натрапила на уважний погляд двох пар очей, вираз обличчя у секретарів був легко зрозумілим. Рознесуть плітки за кілька годин було написано на них. Але нічого вдіяти з цим я не могла, навіть лаятися або просити марно. Тож я просто, не звертаючи уваги на погляди, вийшла в коридор і поспішила повернутися на кафедру. Незважаючи на обідню пору, у мене ще було чимало роботи.

А пропозиція ректора... Як мені викрутитися зі свого нового становища, я подумаю в перервах або ввечері, або перед сном — колись. 

Були б сили!

— Пані Грінфорест, контрольні!

На мій стіл лягла пачка списаних аркушів паперу. Я підвела очі на старосту третього курсу і кивнула, дякуючи. Хлопчина одразу ж втік із приміщення, стирчати на очах у викладачів йому явно не хотілося. Та й заняття вже закінчилися. Я б теж втекла, сьогодні в академії був не найкращий для мене час, але, на жаль, робочий день тривав.

Мої колеги поводилися як зазвичай, здається, чутки про мене і ректора ще не дійшли. Але напруга все одно відчувалася. Невідомість тривожила.

Пан Кордес Фіреральд, очільник і власник нашої Академії, пішов із життя у віці шістдесяти двох років, не залишивши прямого спадкоємця. Ерумія сумувала за своїм сином, у головному храмі вивісили білі полотна і запалили тридцять шість газових свічок, зобразивши сузір'я Ерумійських небес.

Статки Фіреральда було складно підрахувати, він входив до десятка найбагатших людей Ерумії. Він залишив заповіт, що було мило з його боку, адже залежними від Фіреральда були чимало людей. Оприлюднення мало відбутися сьогодні. І Академія чекала, кому ж тепер доведеться раз на рік брати участь у відкритті навчальної сесії...

Хоча ходили вельми неприємні чутки, що Кордес Фіреральд відписав Академію державі. Попри патріотизм та інші вірнопідданські почуття, усі розуміли, що це означатиме — закриття доступу до рахунків Фіреральда. На довгий час зупиняться виплати стипендій і зарплат, закриються грантові програми і замруть дослідження, деякі назавжди. Все ж не можна сказати, що Верховна рада Ерумії значилася серед найщедріших меценатів.

— Усім гарного вечора, — махнула рукою пані Саферен і потріпала мене по волоссю, від чого мене одразу ж пройняло тремтінням. Неприємно, коли тебе так лапають без дозволу. Але вона чомусь вважала, раз я значилася її помічницею, то можна все. — Кіртано, не забудь залишити мені перелік оцінок.

— Так рано? Пан Собайнар ще не повернувся, — хтось підняв голову від столу.

— О, дізнаюся про заповіт від чоловіка, він сьогодні був у Верховному суді як свідок, тож встигне наслухатися, — розсміялася вона. — А мені спізнюватися не можна, ввечері влаштовую невеличкий раут. Тільки родичі та друзі. Тридцять-сорок осіб, не більше, але все одно потрібно підготуватися... Побачимося завтра!

— Невеличкий раут, — пирхнула пані Ерділайн і закотила очі, показуючи всім своїм виглядом, наскільки її дратувала манера деяких столичних пані та панів так бездумно смітити грошима.

Так, декому всього лише пощастило мати додаткове джерело доходу — сімейні накопичення, зарплату чоловіка чи інші кошти.

Але не мені.

Ректор дуже вчасно вирішив згадати про моє визнання, становище і свої заслуги.

Відмовлю йому — залишуся без роботи. І, найімовірніше, без результатів досліджень, рекомендацій і привілеїв. Добре якщо дипломи віддадуть.

У принципі протягнути пару місяців на тому, що було відкладено на окремий рахунок у банку, для мене ще можливо. Але що далі? Де я буду жити, і як жити через цю пару місяців?

Невідомість неприємно шкребла біля серця.

А ще місце в гуртожитку можу втратити, після звільнення мене банально виставлять за двері з речами.

Ще тиждень тому я відправила повідомлення тітці, стандартна перевірка перед літніми канікулами, як і що відбувається в рідному гнізді, але... З маєтку Грінфорест у відповідь учора надіслали мішечок сухарів, причому доставка була за мій рахунок. Записка в пакеті теж була: «Люба Кіртано, цього літа можеш не турбуватися за нас і не приїжджати. До того ж у твоїй кімнаті буде ремонт, і у вітальні теж, а будиночок садівника ми вирішили переобладнати на оранжерею. Цілую, твоя тітонька Кармілла». 

Тітонька як зазвичай була сама гостинність. Утім, я знала, що колись так і буде. З кожним роком мене хотіли бачити в тому домі дедалі менше. І хоча за паперами половина маєтку колись належала моєму батькові, а після його смерті, за ідеєю, перейшла в моє володіння, насправді ні продати свою частину, ні здати я не могла, а жити там тим паче. У мене не було того, що було в тітки, — зв'язків.

— Кіртано, а ти точно встигнеш? — із сумнівом покосилася на мій стіл пані Ерділайн, вона викладала в Академії точні науки. Я обвела поглядом стопки аркушів із творами і зітхнула.

— Мушу. Пані Саферен віддала мені свої викладацькі години...

— Як зручно, якраз під час контрольного тиждня, — хмикнула Ерділайн. 

Гадаю, старенька за своє довге життя бачила не раз, як більш маститі викладачі використовували стажистів, які щойно закінчили аспірантуру. Віддавали їм години за дріб'язок, навантажували понад міру, але куди подітися, якщо оклад стажиста покривав тільки оплату проживання в гуртожитку та їжу в їдальні.