3

3

Василина та Млада стояли біля Центральної бібліотеки, як і домовлялися.

До них підійшли двоє молодих чоловіків, один з яких тримав чомусь обидва букети, а інший йшов поруч, з ненавистю та іронією дивлячись на все.

Першого хлопця, того, що прийшов з квітами, Млада бачила вперше, а іншого, того самого, що усім своїм поглядом показував своє ставлення до усього живого, Млада знала давно. Не особисто, але з відео та фотографій інформаційних джерел. То був той самий правитель Тараши, який дав наказ випустити ядерною зброєю по її країні тридцять років потому, потрапивши на іншого свого сусіда. Авжеж, на цю “теперішню” мить він ще не був нескінченним президентом Тараши, авжеж, він тут перед Младою був ще молодим, молодшим на кілька десятків років. Але це був саме він. І вони зустрілися особисто.

Невже сам Всесвіт подарував можливість зустрітися з ним ще далеко від того судного дня, коли він почав кінець світу?

Невже Всесвіт обрав саме її, щоб змінити цілу історію? Щоб врятувати людство?

Як там не було, але Млада скористається можливістю змінити своє майбутнє!

- Привіт, дівчата! Привітався той гарний парубок з квітами, роздаючи букети спочатку Василині, а потім Младі. - Я - Буймир, а це мій друг - Вогнедар. Вогнедаре, це моя люба Василина, а це її подруга - Млада.

Вогнедар промовчав, роздивляючись холодним поглядом дівчат.

- Ну що? У кіно? - запитав Буймир.

- Ми ж хотіли… - Василина кокетливо зазирнула в очі Буймира, але зрозуміла, що розділятися ще рано… - Пройтися у парку…

- Добре. Можна і так. - Буймир узяв Василину під руки та повів її.

Позаду попленькалися Вогнедар та Млада.

“Якщо я буду вішатися на нього, він мене відторгне від себе. Треба вести себе так, щоб він сам закохався у мене та намагався мене завоювати” - подумала Младаю

- Вогнедаре, а чим ви цікавитеся у своєму житті? - запитала вголос Млада.

- Це не важливо, бо те, що мені цікаво, не дасть мені влади над іншими. - відповів Вогнедар. - Я поступив на Юридичний факультет, щоб керувати не тільки своєю долею, але й долями інших людей.

- Але ж людина народжується, щоб бути щасливою. Треба робити те, що приємно. Принаймні так хочеться. - зауважила Млада.

- Я хочу керувати іншими. Тому мої вподобання відходять на інший план. Я прагну до того, що хочу. А хочу я керувати світом та усіма.

- Навіть мною.

- Так. Я хочу керувати вами. Я хочу провести з вами ніч. Сьогодні же. Відмова не приймається.

- Але ж мені ще немає вісімнадцяти. А ви ж не будете порушувати закон, бо ви його добре знаєте, тому що навчаєтеся на Юридичному факультеті? - аргументувала Млада.

- Ви вмієте переконувати. При чому з юридичної точки зору. Отже, я почекаю, поки вам виповниться вісімнадцять. - попередив Вогнедар.

- А якщо я не погоджуся на вашу пропозицію, коли мені буде вісімнадцять?

- Я вас примушу погодитися. Навіть силою.

- Але це теж незаконно?

- Я зроблю це у рамках закону. Обіцяю. І не буде, до чого причепитися. З юридичної сторони.

- Я вас боюся.

- Правильно. Я до цього прагну. Щоб мене боялися. Тоді інші погоджуються на бої бажання більш охоче.

Млада промовчала. Їй було моторошно спілкуватися з цією людиною. А тепер він, цей чоловік, буде ще й намагатися переслідувати її, поки не отримає свого “у рамках закону”.

- Ви вмієте слухати. Я починаю у вас закохуватися.

- Але я вас не кохаю і не покохаю ніколи.

- Звідки така впевненість?

- Бо я вас дуже добре знаю та знаю, на що ви здатні. Я знаю, що ви готові знищити увесь світ, тільки би добитися свого. - пояснила Млада. - Але я хочу спробувати це змінити. Тому я тут, тому я спілкуюся з вами.

- Ви дійсно знаєте мене та знаєте мої справжні бажання. Ви - надзвичайна жінка. Я вже вас кохаю. Виходьте за мене заміж.

Млада мовчала.

- Жінкам дозволено виходити заміж з сімнадцяти років, а чоловікам з вісімнадцяти, хочу вам це нагадати. Без дозволу батьків. Виходьте за мене. Я вже на сто відсотків впевнений, що закоханий по вуху у вас. - повторив свою пропозицію Вогнедар.

- Але ж я вас не кохаю. - відповіла Млада.

- Можете не кохати мене, але будьте зі мною. - наполягав Вогнедар.

- Я хочу, щоб мій чоловік займався тим, що йому дійсно подобається, а не вибирав свою освіту та роботу, щоб помститися усьому світу за те, що цей світ спотворив його дитинство та психіку. Я хочу, щоб мій чоловік обирав те, що робить його щасливим, бо саме це буде доповнювати сімейне щастя, а не захлушати сімейне щастя та любов до родини ненавистю до всього, що існує.

- Я зрозумів вас: мені треба змінити університет та плани на майбутню роботу, щоб бути з вами. Бо ви - міцний горішок, та сама жінка, яка мені потрібна, яка, на здивування, добре знає мою внутрішню суть, а від цього добре мене розуміє. Я ніколи не зустрічав таке розуміння. Тому буду боротися за вас до останнього. І для цього заради вас зміню все, у тому числі й в собі. - Вогнедар підійшов ближче до Млади, узяв її за руки та ніжно поцілував її долоні, а потім поцілував так само ніжно й жіночі губи.

Буймир та Василина завмерли від здивування, коли це побачили.

Побачення вдалося.

Усі були задоволенні.

Хлопці провели Василину та Младу до квартири, яку дівчата орендували, та розпрощалися.

На наступному тижні Вогнедар перевівся на факультет історії.

А через місяць Вогнедар та Млада одружилися.

Через п’ять років, коли Млада закінчила своє навчання, вона народила від свого чоловіка Вогнедара сина, якого вони назвали Благовістом.

Пройшли ці тридцять п’ять років, які були знов подаровані Младі, - та ніякого кінця світу так і не починалося.

Вогнедар викладав історію в тому самому університеті, який закінчила Млада, а вона працювала на місцевому заводі з виробництва автомобілів - найпрестижніших в усьому світі.