33. 5 місяців потому

Від Луни

Минуло п'ять місяців

До нашого з Андріаною весілля залишався рівно місяць. Ми вже майже все підготували: визначилися з місцем, списком гостей, одягом і невеликим святкуванням після церемонії. Я хотіла, щоб усе було спокійно, без гучної музики та великої кількості людей. Ада погодилася, хоча іноді жартувала, що я навіть весільний день планую за розкладом

Але за ці п'ять місяців у нашому житті з'явилася ще одна важлива подія

Андріана була вже на восьмому місяці вагітності

Вона пішла в декрет і тепер переважно залишалася вдома. Я ж продовжувала працювати в бюро й щоранку сама їздила на роботу

Того ранку я прокинулася близько сьомої. Ада ще спала, лежачи на боці й обіймаючи подушку. Її живіт уже був досить великим, тому їй доводилося часто змінювати положення під час сну

Я обережно повернулася до неї й поправила ковдру

- Адо, я збираюся на роботу, - тихо сказала я

Вона трохи поворухнулася й розплющила очі

- Уже?

- Так. Сьома година

- Іди сюди

Я нахилилася, і вона обійняла мене за шию, наскільки дозволяв живіт

- Ти сьогодні пізно повернешся?, - запитала вона сонним голосом

- Не знаю. Залежить від справ у бюро. Постараюся раніше

- Добре. Я чекатиму

Я поцілувала її в чоло

- Ти поснідаєш?

- Так. Не хвилюйся

- І ліки не забудь

Андріана усміхнулася

- Ти зараз звучиш як моя лікарка

- Я просто нагадую

- Знаю, кохана

Я ще раз поцілувала її, а потім пішла одягатися

Перед виходом перевірила, чи в неї є вода біля ліжка, залишила сніданок на кухні й написала коротке повідомлення, щоб вона не забувала відпочивати

Після цього взяла сумку, ключі й поїхала до бюро

На роботі мене вже чекали справи. Я привіталася з колегами, залишила речі в кабінеті й переглянула документи, які підготували за моєї відсутності

- Доброго ранку, Луно Віталіївно, - почувся голос Ростика

- Доброго

Він поклав на мій стіл папку

- Це матеріали, які потрібно переглянути сьогодні

Я відкрила її й почала читати

- Добре. Залиш тут, я подивлюся

- Як Андріана Анатолієвна?, - запитав він

- Добре. Уже восьмий місяць

- Скоро у вас буде малюк

Я підняла на нього погляд

- Так. І весілля через місяць

Ростик усміхнувся

- У вас насичений період

- Трохи, - відповіла я й повернулася до документів

Протягом ранку я працювала над матеріалами, кілька разів спілкувалася з колегами та виконувала свої звичайні обов'язки. Близько одинадцятої дістала телефон і побачила повідомлення від Андріани

«Я поснідала. Не хвилюйся. Люблю тебе ❤️»

Я усміхнулася й відповіла:

«Добре. Я теж тебе люблю. Як почуваєшся?»

За кілька хвилин вона написала:

«Все добре. Малюк сьогодні дуже активний»

Я перечитала повідомлення й на мить затримала погляд на екрані

Мені хотілося швидше повернутися додому, обійняти дружину й покласти руку їй на живіт, щоб відчути рухи малюка. Але до завершення робочого дня ще було далеко

Я відклала телефон, знову відкрила папку й повернулася до роботи

Попереду був ще один звичайний робочий день, а вдома на мене чекала Андріана - наша майбутня сім'я, весілля, яке наближалося, і зовсім новий етап життя, до якого ми готувалися разом

Я ще переглядала документи, коли у двері мого кабінету постукав Ростик

- Луно Віталіївна, вас викликають на виїзд

Я підняла голову

- Що сталося?

- Виявили тіло. Адресу й попередні обставини вже передали капітану

Я закрила папку, взяла робочу сумку й телефон

- Хто їде?

- Адам Михайлович та Ігор Васильович

Я на секунду затрималася, почувши ім'я Адама. З ним у мене завжди були непрості робочі стосунки. Він був вимогливим капітаном, а я не завжди погоджувалася з його рішеннями. Ігор, навпаки, часто розряджав напруження своїми жартами

- Добре. Я зараз буду

Я вийшла з кабінету й попрямувала до службового автомобіля. Біля нього вже стояли Адам та Ігор