32. Операція мами

Від Андріани

Я прокинулася о шостій ранку. Луна ще міцно спала поруч, зручно вмостившись біля мене й обійнявши мою руку. Я обережно прибрала пасмо волосся з її обличчя та поцілувала в чоло

- Спи, кохана, - прошепотіла я

Луна ледь поворухнулася, притиснулася до подушки й продовжила спати

Я тихенько вибралася з ліжка, взяла чистий одяг і пішла до ванної кімнати. Після ранкової гігієни розчесала волосся, переодягнулася й повернулася до спальні, щоб забрати телефон

На екрані не було нічого термінового. Я вимкнула звук сповіщень, аби випадково не розбудити Луну, і вийшла з кімнати

Мені хотілося приготувати сніданок для нас усіх, поки будинок ще тихий. Я вже думала, що зробити — омлет, тости й каву, - коли зайшла на кухню й побачила там Лану

Вона вже сиділа за столом із чашкою чаю. Перед нею лежав телефон, але, судячи з її задумливого погляду, вона більше дивилася в одну точку, ніж читала щось на екрані

- Доброго ранку, - привіталася я, трохи здивувавшись. - Ти вже прокинулася?

Лана підняла голову

- Доброго ранку. Так, щось не спалося

Я підійшла до неї й поставила сумку на стілець

- Рано ти сьогодні. Ще навіть шостої години толком не минуло

- А ти сама чому прокинулася?

- Звичка. У мене сьогодні робочий день, а організм вирішив, що можна не чекати будильника

Лана усміхнулася

- Луна ще спить?

- Так. Я ледве вибралася з-під її руки

- Вона завжди так спить?

- Коли втомлена, то особливо. Може обійняти мене й зовсім не хотіти відпускати навіть уві сні

- Це мило, - сказала Лана, опустивши погляд на чашку. - Ви справді дуже близькі

Я сіла навпроти неї

- Так. Хоча іноді вона намагається переконати мене, що робочі документи важливіші за сон

- А ти дозволяєш їй працювати до ночі?

- Звісно, ні. Я нагадую їй, що потрібно відпочивати, їсти й узагалі пам'ятати про існування життя поза бюро. Щоправда, вона не завжди погоджується зі мною

Лана тихо засміялася

- Схоже, ви добре одна одну доповнюєте

- Мені теж так здається

Я підвелася й почала діставати продукти з холодильника

- Ти вже снідала?

- Ні, лише чай п'ю

- Тоді сідай зручніше. Зараз щось приготую

- Можна я допоможу?

Я повернулася до неї

- Якщо хочеш. Можеш дістати тарілки й прибори

Лана підвелася, взялася за стільницю, щоб зручно змінити положення, а тоді дістала з шафи тарілки. Я не кидалася допомагати їй без прохання, адже знала, що вона звикла самостійно справлятися зі своїми справами. Якщо їй знадобиться підтримка, вона скаже

Ми разом почали готувати сніданок. Я поставила сковорідку на плиту, а Лана розклала на тарілках хліб і сир

- Адо, - раптом промовила вона

- Так?

Вона помовчала, ніби вагалася, чи варто продовжувати

- Можна тебе дещо запитати?

Я вимкнула воду й повернулася до неї

- Звісно. Запитуй

- Ти не вважаєш, що я створюю вам незручності, живучи тут?

Я здивовано подивилася на неї

- Чому ти так думаєш?

Лана знизала плечима

- Не знаю. Ви з Луною маєте власне життя, роботу, плани. А я тут живу, займаю кімнату, іноді можу бути не в настрої. Не хочу, щоб ви відчували, ніби мусите постійно про мене піклуватися

Я відклала лопатку й підійшла ближче

- Лано, послухай мене. Ти не створюєш нам незручностей. Ми самі запропонували тобі залишитися, бо хотіли, щоб ти була поруч і почувалася в безпеці

Вона уважно слухала

- Ти не повинна постійно бути веселою, не повинна приховувати свій поганий настрій і не мусиш доводити нам, що заслуговуєш на місце в цьому домі. Ти сестра Луни. А отже, ти також близька мені людина

- Але ж ми з тобою не так давно знайомі

- Це правда. Ми ще багато чого не знаємо одна про одну. Але для того й потрібен час, щоб познайомитися ближче

Лана опустила очі, і я помітила, як її плечі трохи розслабилися

- Дякую, Адо

- І ще одне, - додала я. - Якщо тобі колись знадобиться побути наодинці, просто скажи. Ми з Луною поважатимемо твій простір. Але не думай, що мусиш іти лише тому, що боїшся нам заважати

Вона кивнула

- Я зрозуміла

Я обійняла її за плечі, і Лана відповіла на обійми