25. Пропозиція

Я прокинулася о сьомій ранку, коли за вікном тільки починало світати. Луна ще спала поруч, обіймаючи подушку. Я обережно вибралася з-під ковдри, щоб не розбудити її, і навшпиньки пішла до ванної кімнати

Після ранкової гігієни я зібрала волосся, переодягнулася в домашній одяг і спустилася на кухню. Хотілося приготувати нам із Луною щось смачне на сніданок. Останнім часом я особливо уважно стежила за тим, щоб ми нормально їли й не пропускали прийоми їжі. З нашою роботою це було не так просто

Я дістала яйця, сир, овочі та хліб. Поставила сковорідку на плиту, нарізала помідори й огірки, а потім почала готувати омлет. На кухні було тихо, лише зрідка чулося шипіння олії та стукіт ножа об дошку

Готуючи, я мимоволі згадувала вчорашній вечір

Луна нічого більше не запитувала. Вона просто обійняла мене й заснула поруч. Я ж досі відчувала провину за свою брехню. Мені хотілося розповісти їй усе, але щоразу, коли я уявляла цю розмову, слова застрягали в горлі

Я не хотіла, щоб вона бачила мене такою. Не хотіла, щоб вона хвилювалася ще й через мою маму, особливо після всього, що сама пережила останнім часом

- Доброго ранку, Вербицька

Я здригнулася від несподіванки й обернулася

У дверях кухні стояла Луна. Її волосся було трохи розпатлане після сну, а на обличчі з'явилася та сама сонна усмішка, яку я так любила

- Доброго ранку, Вербицька, - відповіла я, усміхнувшись у відповідь

Ми обидві носили одне прізвище - Вербицькі. І хоча ми не були одружені, нам чомусь подобалося звертатися одна до одної саме так. Іноді це звучало серйозно, наче ми на роботі, а іноді - як наш маленький сімейний жарт

Луна підійшла до мене й обійняла за талію зі спини, поклавши підборіддя мені на плече

- Що готуєш?

- Сніданок для двох голодних Вербицьких

- Наскільки я пам'ятаю, голодна тут поки що тільки одна Вербицька

- А друга зараз спробує омлет і змінить свою думку

Луна тихо засміялася

- Самовпевнена ти, капітанко

- А ти ще не куштувала, пані Вербицька

Вона поцілувала мене в щоку й залишилася стояти поруч, спостерігаючи за тим, як я перекладаю омлет на тарілку

- Тобі допомогти?, - запитала вона

- Ні, іди сідай. Я вже майже закінчила

- Я можу хоча б накрити на стіл

- Це я тобі дозволяю

- Дякую за щедрість, - серйозно промовила Луна

Я засміялася, а вона дістала тарілки й чашки. За кілька хвилин ми вже сиділи за столом. Я поставила перед нею тарілку з омлетом, овочами й тостами, а собі налила чай

Луна взяла виделку, скуштувала перший шматочок і схвально кивнула

- Ну що?, - запитала я

- Можемо вже одружитися

- Ого. А я, між іншим, думала, що це рішення вже остаточне

- Поки що проходиш перевірку

- Тоді мені доведеться готувати тобі сніданок щодня, щоб не втратити довіру пані Вербицької

- Правильно мислиш, капітанко

Ми засміялися. На кілька хвилин усе здавалося простим і звичайним: ранкова кухня, гарячий чай, наші жарти й Луна навпроти мене

Я дивилася на неї й відчувала, як сильно люблю цю жінку. Мені хотілося зберегти такі ранки назавжди - прокидатися поруч, готувати для неї, чути її сонний голос і знати, що ввечері ми знову повернемося додому одна до одної

Та що довше я дивилася на Луну, то сильніше мене мучила думка про маму

Я опустила погляд до чашки, намагаючись приховати свої переживання

- Адо?, - почула я голос Луни

Я підняла очі

- Що?

- Ти кудись знову подумки втекла

Вона сказала це спокійно, без докору, але я все одно відчула, як усередині стислося серце

- Просто задумалася, - відповіла я й спробувала усміхнутися

Луна кілька секунд уважно дивилася на мене, а потім простягнула руку через стіл і накрила мою долоню своєю

- Добре. Але якщо щось тебе турбує, ти можеш мені сказати

Я стиснула її пальці у відповідь

- Знаю, Луно

І це була правда. Я знала, що можу їй довіритися. Знала, що вона вислухає мене й не відвернеться

Мені залишалося тільки наважитися розповісти їй те, що я так довго приховувала

Від Луни

Ми поснідали, ще трохи пожартували одна з одної й почали збиратися на роботу. Андріана прибрала зі столу, а я помила чашки й тарілки. Потім піднялася до спальні, щоб переодягнутися

Я саме застібала годинник на зап’ясті, коли задзвонив телефон. На екрані висвітилося ім’я Ігоря

Я здивовано підняла брови. Ми мали побачитися на роботі за кілька годин, тому його ранковий дзвінок був трохи несподіваним