24.

Від Лани

Я прокинулася о восьмій ранку. Кілька секунд лежала нерухомо, намагаючись зрозуміти, де перебуваю. Потім згадала, що ночувала в кімнаті Луни

Я повернула голову до ліжка

Луна й Андріана ще спали. Луна лежала посередині, повернувшись обличчям до Андріани, а та обіймала її за талію. Обидві виглядали втомленими, тому я вирішила їх не будити

Обережно відсунула ковдру, сіла на дивані й потягнулася до протеза. Спочатку одягнула штани, потім закріпила протез на лівій нозі й перевірила, чи все зручно

Я вже звикла до ранкових рухів і робила все майже автоматично. Коли переконалася, що протез сидить добре, підвелася й тихо підійшла до дверей

Перед виходом ще раз поглянула на дівчат

- Спіть, мої хороші, - прошепотіла я

Зачинивши двері, я спустилася на перший поверх. У будинку було тихо, але з кухні долинав звук посуду

Я зайшла туди й побачила Юлію Вікторівну. Вона стояла біля столу, готуючи сніданок

Почувши кроки, жінка обернулася

- Доброго ранку, Луно, - привіталася вона з теплою усмішкою. - Ти вже прокинулася? Як ти спала?

Я зупинилася біля дверей

Вона справді подумала, що я Луна

Я не стала відразу виправляти її. Мені захотілося зрозуміти, як вона поводитиметься зі мною, поки не усвідомить своєї помилки

- Доброго ранку, Юліє Вікторівно, - спокійно відповіла я

Мама Луни здивовано підняла брови

- Що це ти сьогодні така офіційна? Зазвичай ти просто кажеш «мамо»

Я відчула, як усередині щось неприємно стиснулося

Мамо

Слово, яке я могла б вимовляти все життя, якби обставини склалися інакше

- Вибачте, я просто ще не зовсім прокинулася, - сказала я, намагаючись не видати своїх почуттів

- Нічого страшного. Сідай, я зараз приготую сніданок. Ти вчора майже нічого не їла, а після лікарні тобі потрібно добре харчуватися

Я мовчки сіла за стіл

Юлія Вікторівна поставила переді мною чашку й продовжила готувати. Час від часу вона поглядала на мене, ніби помічала щось незвичне, але поки не могла зрозуміти, що саме

- А Андріана ще спить?, - запитала вона

- Так. Вони з Луною ще в ліжку

Жінка усміхнулася

- Добре, нехай відпочинуть. Особливо Луна. Останні дні були для неї важкими

Я опустила очі на чашку

- Так, я знаю

- Ти ж учора багато з нею розмовляла?

Я не відразу відповіла

- Ми трохи поговорили

- Вона тобі щось розповідала?

Я підняла погляд. У голосі Юлії Вікторівни відчувалася тривога. Вона, мабуть, думала про нашу вчорашню розмову й боялася, що Луна знову повернеться до теми документів

- Так, - чесно відповіла я. - Ми говорили про те, що сталося двадцять років тому

Рука жінки завмерла над тарілкою

Вона повільно повернулася до мене

- Лун, ти…

Я тихо зітхнула

- Я не Луна, Юліє Вікторівно

Жінка зблідла

Кілька секунд вона просто дивилася на мене, переводячи погляд із мого обличчя на волосся, очі, риси, які так нагадували їй доньку

- Лано?.., - нарешті прошепотіла вона

Я кивнула

- Так. Доброго ранку

Вона сперлася долонею об стіл, наче їй раптом забракло сил стояти

- Господи… Я подумала, що це Луна

- Я помітила

Юлія Вікторівна відсунула стілець і сіла навпроти мене. Її очі швидко наповнилися слізьми

- Пробач мені. Я просто побачила тебе й…

- Ми дуже схожі, - тихо сказала я. - Це зрозуміло

Вона кивнула, але не відводила від мене погляду

- Ти так схожа на неї. І водночас…, - Її голос затремтів. - Коли я дивлюся на тебе, я бачу ту маленьку дівчинку, яку колись віддала

Я стиснула пальці під столом

Ось воно. Те, про що я думала багато років, навіть не знаючи, ким була моя біологічна мати

Я не знала, чи хочу почути від неї вибачення, чи хочу поставити сотні запитань, чи просто встати й піти

Але я залишилася сидіти

- Юліє Вікторівно, - сказала я спокійно, - я не знаю, що ви відчуваєте зараз. Але хочу, щоб ви зрозуміли одну річ

Вона уважно подивилася на мене

- Я не прийшла сюди, щоб забрати у вас Луну. Я дванадцять років шукала сестру, а не матір. Я хотіла знайти її, познайомитися з нею, дізнатися, яка вона. І я дуже рада, що нарешті знайшла