23. Вся правда розкрита

Через годину мама повернулася додому. Я весь цей час сиділа у своїй кімнаті, читала книгу й продовжувала слухати на повторі пісню «Сестра» гурту The Hardkiss. Навушники допомагали мені зосередитися на тексті, хоча насправді я майже не запам'ятовувала прочитаного

Коли почула кроки в коридорі, зняла один навушник

Мама постукала у двері

- Лун, можна?

- Так, заходь

Вона зайшла до кімнати, поставила на стіл склянку води й подивилася на мене

- Як ти, сонечко? Поїла? Тобі не стало гірше?

- Поїла. Усе нормально

Мама сіла на край ліжка. Я заклала пальцем сторінку книги й кілька секунд дивилася на неї, обираючи слова

Я не хотіла відразу показувати, що знаю правду. Мені потрібно було почути її розповідь і зрозуміти, чи скаже вона сама те, що приховала стільки років

- Мамо, а як у тебе проходила вагітність мною?

Вона трохи здивувалася, але відповіла:

- Не дуже добре. Мені було важко, часто почувалася погано. Я була зовсім молодою, мені лише вісімнадцять виповнилося. Ми з татом тоді жили скромно, багато чого не могли собі дозволити. Я дуже хвилювалася, як усе буде після пологів

Вона говорила про вагітність, про втому, про страх перед пологами. Але про Лану не згадала жодного разу

Я повільно перегорнула сторінку книги, хоча вже не читала

- А ви хотіли другу дитину?

Мама замовкла

- Ні, Лун. Ми чекали на тебе

Я підняла на неї очі

- Чому не хотіли?

Її обличчя трохи змінилося. Вона випросталася й уважніше подивилася на мене, ніби намагалася зрозуміти, звідки раптом узялися ці запитання

- А чому ти саме зараз цим цікавишся?, - обережно запитала вона. - Раніше ми про таке майже не говорили

Я знизала плечима й відклала книгу на тумбочку

- Я давно хотіла мати сестру або брата. Ти ж знала про це

- Знала, доню

- То чому ви не хотіли ще дітей?

Мама опустила погляд на свої руки

- Я не хотіла більше дітей, - нарешті сказала вона. - Мені здавалося, що однієї дитини буде достатньо. Я боялася, що не впораюся. Ми не мали великих грошей, а я хотіла, щоб ти ні в чому не мала потреби

Я слухала її, не перебиваючи

- А тато?, - запитала я

Мама зітхнула

- Тато хотів дітей. Він узагалі завжди любив дітей і мріяв про велику родину. Але я тоді думала зовсім інакше. Мені було страшно навіть уявляти, як ми будемо забезпечувати сім'ю

Я опустила очі

Тато хотів дітей. Мама не хотіла більше дітей

У мене всередині все стислося. Я згадала знайдений документ, у якому було зазначено, що Лану віддали до дитячого будинку без дозволу батька

Мама сиділа поруч і, здається, ще не розуміла, наскільки близько підійшла до правди

- Тобто тато хотів, щоб у мене були брати чи сестри?, - уточнила я

- Так, - відповіла вона. - Але це було давно, Лун. Ми тоді були молодими, багато чого не розуміли. Не варто зараз через це засмучуватися

Я ледь помітно стиснула пальці

- А якби в мене була сестра-близнючка?

Мама завмерла

На її обличчі промайнуло щось, чого я раніше не помічала: не просто здивування, а справжня настороженість

- Чому ти про це питаєш?, - тихо промовила вона

Я подивилася їй прямо в очі

- Просто запитую, мамо

Вона кілька секунд мовчала, а потім спробувала усміхнутися

- У тебе немає сестри-близнючки, Лун. Ти ж знаєш

Я відчула, як у грудях піднімається хвиля болю

Вона знову бреше

Я знала, що можу просто зараз дістати папку з тумбочки й покласти перед нею. Показати документи, її власний почерк, слова про жаль, який вона носила в собі все життя

Але поки не стала цього робити

Мені хотілося почути, скільки ще вона готова приховувати

Я знову вдягнула навушник, але не натиснула кнопку відтворення. Пісня продовжувала тихо звучати у вусі

- Добре, мамо, - спокійно відповіла я

Вона, схоже, не очікувала, що я так швидко закінчу розмову

- Ти точно нічого не хочеш мені сказати?

Я похитала головою

- Ні. Я просто хотіла знати, що ти думаєш про дітей

Мама повільно підвелася

- Відпочивай, доню. Тобі ще потрібно відновитися після лікарні. Якщо щось знадобиться, поклич мене