21. Хвороба

О 8-й ранку я повільно розплющила очі й кілька секунд лежала нерухомо, намагаючись остаточно прокинутися. Перше, про що згадала, була Луна

Я повернула голову до неї. Вона все ще міцно спала, лежачи на боці. Її обличчя здавалося спокійнішим, ніж уночі, а дихання було рівним. Я обережно торкнулася її чола долонею

Температура вже не була такою високою

- Ну хоч це добре, - тихо прошепотіла я

Я ще раз поправила простирадло, яким вона була вкрита, і затримала погляд на її обличчі. Мені зовсім не хотілося залишати її саму, але я розуміла, що не можу просто скасувати всі справи на невизначений час. До того ж мені самій уже стало значно краще після лікарні, і я вирішила повернутися на роботу

- Лун, я ненадовго, - тихо сказала я, хоча вона мене не чула. - Відпочивай. Коли прокинешся, подзвони мені, добре?

Відповіді, звісно, не було

Я пішла до ванної, прийняла ранкову гігієну, одягнулася й попрямувала на кухню. Приготувала собі легкий сніданок, а для Луни залишила на столі воду та записку, щоб, коли прокинеться, вона не забула попити. Їжу вирішила приготувати пізніше, коли повернуся або дізнаюся, чого їй захочеться

О 8:50 я востаннє зазирнула до спальні

Луна навіть не поворухнулася

- Ти вмієш спати, коли треба працювати, - ледь усміхнулася я. - А от коли треба відпочивати, тебе не відтягнеш від роботи

Я вимкнула світло в коридорі, взяла сумку й о дев'ятій вийшла з квартири

Щойно переступила поріг відділу, як до мене підійшов Ігор Васильович

- О, Андріано Анатоліївно! Нарешті повернулися!, - привітався він. - Як самопочуття? Ви вже остаточно одужали чи знову вирішили, що лікарня - це необов'язковий етап життя?

Я зітхнула й подивилася на нього

- Доброго ранку, Ігорю. Дякую, почуваюся краще. І ні, цього разу я не збираюся знову потрапляти до лікарні

- Оце вже хороші новини. А то в нас останнім часом усі кудись зникають. То ви, то Луна Віталіївна…

При згадці про Луну моя усмішка трохи зникла

- Луна захворіла. Уночі в неї була температура

Ігор одразу перестав жартувати

- Серйозно? Вона зараз удома?

- Так. Коли я прокинулася, температура вже була нижчою, але вона досі спить. Вона дуже втомилася останніми днями

- Сподіваюся, швидко одужає. Без неї тут іноді навіть незрозуміло, з якого боку до справи підходити, - сказав він, а тоді додав: - Хоча Ростик, звісно, заперечував би, що ми безпорадні

- Не сумніваюся, - відповіла я з легкою усмішкою

Ми ще кілька хвилин поговорили, після чого я пішла до свого кабінету. Поставила сумку, зняла верхній одяг і ввімкнула комп'ютер. Я саме переглядала повідомлення, коли приблизно через п'ять хвилин у двері постукали

- Заходьте

До кабінету зайшов капітан Адам Михайлович

- Андріано Анатоліївно, добре, що ви вже тут. Маємо виклик. Потрібно виїжджати на місце

Я відклала документи

- Що сталося?

- Тіло виявили за містом. Обставини поки незрозумілі. Слідчо-оперативна група вже збирається, але нам потрібен судово-медичний експерт

Я відразу зрозуміла, до чого він веде

- Ви хочете, щоб поїхала Луна?

- Саме так. Без неї на місці буде складно. Ви ж знаєте, як вона працює: помічає деталі, на які інші навіть не звертають уваги

Я відвела погляд

- Луни сьогодні не буде

Адам насупився

- Вона знову на лікарняному?

- Ні. Вона захворіла. Уночі в неї була температура 38,3. Зранку стало трохи краще, але вона досі спить. І я не знаю, коли вона зможе повернутися

Адам кілька секунд мовчав, оцінюючи ситуацію

- Зрозумів. Тоді запропоную іншого судово-медичного експерта. Він має досвід виїздів і зможе провести первинний огляд

- Я не проти, - погодилася я. - Якщо Луна не може приїхати, немає сенсу чекати на неї й втрачати час. Головне - нічого не змінювати на місці до завершення огляду

- Саме це я й хотів почути

Адам уже дістав телефон, щоб уточнити деталі, а я взяла сумку й перевірила, чи все необхідне зі мною

- До речі, - сказала я, коли ми вийшли в коридор, - ви знаєте, хто саме буде експертом?

- Так. Я домовлюся, щоб він зустрів нас на місці. Працювати будемо за звичайним протоколом. Якщо виникнуть питання, які потребуватимуть додаткового аналізу, передамо матеріали Луні після її одужання

Я кивнула

Ми спустилися до автомобіля. Ігор уже чекав біля машини й, побачивши нас, відчинив дверцята

- Ну що, колеги, вирушаємо?, - запитав він. - Сподіваюся, сьогодні обійдемося без сюрпризів