20. Вечеря

Ми з Андріаною зайшли до ресторану «Чайка». Усередині було досить затишно: приглушене світло, неголосна музика, розмови відвідувачів і дзенькіт посуду. Я мимоволі озирнулася, намагаючись оцінити, наскільки тут людно

Людей було більше, ніж мені хотілося б, але не настільки багато, щоб одразу захотілося розвернутися й піти

Андріана помітила, як я затрималася біля входу, проте нічого не сказала. Вона просто залишилася поруч, даючи мені кілька секунд звикнути до нового місця

До нас підійшла офіціантка

- Добрий вечір! Ви бронювали столик?

- Добрий вечір. Так, на сьому годину, столик номер дев'ять, - відповіла Андріана

- Звичайно. Проходьте за мною, будь ласка

Офіціантка повела нас між столиками. Я йшла поруч з Андріаною, тримаючи телефон у руці. Мені хотілося зайняти себе чимось знайомим, але я розуміла, що постійно дивитися в екран під час знайомства з Денисом буде не надто ввічливо

За кілька хвилин ми зупинилися біля столика, де вже сиділи Лана й Денис

Лана першою помітила нас. Її обличчя одразу осяяла усмішка, і вона підвелася

- Луно! Андріано! Ви прийшли!

Вона зробила крок назустріч, але, згадавши нашу недавню розмову про особисті межі, не стала одразу обіймати мене

- Привіт, - відповіла я

- Привіт, сестричко, - лагідно сказала Лана. - Я рада, що ти погодилася

- Ти досить наполегливо мене вмовляла

- Я знаю, - з усмішкою визнала вона. - Але я ж обіцяла, що ніхто не змушуватиме тебе залишатися, якщо захочеш піти

- Пам'ятаю

Андріана привіталася з Ланою, а потім ми перевели погляди на чоловіка, який сидів навпроти неї

Денис підвівся

- Добрий вечір. Нарешті познайомимося нормально, - сказав він, дивлячись спочатку на мене, а потім на Андріану. - Я Денис

Я завмерла буквально на секунду, хоча зовні намагалася цього не показати

Я знаю, як його звати. Це чоловік Лани. Просто привітайся

- Луна, - коротко відповіла я

Відразу після цього подумки насварила себе за очевидну відповідь. Звісно, він знав, хто я. Лана вже розповідала йому про мене

Проте Денис не засміявся й не поставив жодного додаткового запитання

- Приємно познайомитися, Луно, - спокійно сказав він. - Лана багато про тебе розповідала

Я насторожилася

- Що саме?

Лана ледь помітно усміхнулася, ніби чекала на це запитання

- Хороше, - швидко відповіла вона

- Це не відповідь, - зауважила я

- Гаразд. Розповідала, що ти працюєш судово-медичною експерткою, що дуже серйозно ставишся до своєї роботи й що тобі потрібен час, аби звикнути до людей

Я перевела погляд на Дениса

- І ти тепер знаєш, що зі мною складно розмовляти?

- Ні, - відповів він після короткої паузи. - Я знаю лише те, що ти не любиш розмовляти з людьми, яких погано знаєш. Це не зовсім те саме

Я не відразу знайшла, що сказати

Його відповідь була несподіваною. Я готувалася до жартів, незручних запитань або спроб розговорити мене будь-якою ціною. Натомість він просто відсунув стілець, пропонуючи мені сісти

- Сідайте, будь ласка. Ми ще навіть меню не встигли нормально переглянути

Я сіла поруч із Ланою, а Андріана зайняла місце біля мене. Вона не намагалася торкнутися моєї руки чи запевнити всіх, що я просто хвилююся. І я була їй за це вдячна

Офіціантка роздала нам меню й запитала, чи бажаємо ми щось випити

- Я замовлю шампанське, - сказала Лана

- Мені воду, будь ласка, - відповів Денис

- Капучино, - промовила я, переглядаючи меню

Андріана подивилася на мене

- Ти сьогодні вже пила каву?

- Так. І що?

- Нічого, - усміхнулася вона. - Просто запитала

- Тоді мені теж воду, - вирішила Андріана

Коли офіціантка відійшла, на кілька секунд запала тиша. Я відразу відчула, як напружилися плечі. У голові промайнула думка, що тепер хтось обов'язково повинен щось сказати, інакше всі вирішать, що мені нудно

Я відкрила меню, хоча вже встигла переглянути його двічі

- Як минув твій день, Луно?, - запитав Денис

Я підняла очі

- На роботі

Він трохи нахилив голову

- Це я зрозумів. Я мав на увазі, чи все добре?

- Так. Працювала з матеріалами нової справи, перевіряла результати досліджень. Нічого незвичайного

- Ти завжди так багато працюєш?