18. Прийнятя

Від імені Луни

Я прокинулася о сьомій ранку. Андріана ще спала, притиснувшись до мене. Я обережно забрала руку з-під її голови, поправила ковдру й кілька секунд просто дивилася на неї

Вона виглядала спокійнішою, ніж учора. Мені дуже хотілося, щоб цей спокій залишився з нею надовго

Я тихенько поцілувала її в чоло й підвелася з ліжка. Переконавшись, що вона не прокинулася, вийшла з палати та попрямувала до залу відпочинку. Мені потрібна була кава, щоб остаточно прокинутися після важкої ночі

Я сіла за столик біля вікна, обхопила долонями теплу чашку й дивилася на вулицю

Приблизно через десять хвилин двері відчинилися. Я підняла очі й побачила Лану. Поруч із нею йшов незнайомий хлопець

Тільки не зараз. Будь ласка, нехай вона мене не помітить

Я відвернулася до вікна й зробила ковток кави, сподіваючись, що сестра пройде повз. Але, звісно, Лана мене побачила

- Доброго ранку!

Я повернула голову. Лана підійшла до мене з усмішкою, і я відразу підвелася, щоб обійняти її. Поруч зупинився хлопець

- Привіт, - привітався він

Я лише мовчки кивнула йому

- Це Денис Олександрович, - представила його Лана. - Ми сьогодні разом працюємо

Я знову кивнула, але нічого не сказала. Незнайомий чоловік, ранковий шум, недосипання - усе це змушувало мене хотіти якнайшвидше повернутися до знайомої людини

- Я піду до Андріани, - тихо сказала я сестрі

- Добре. Зайду до вас пізніше, гаразд?

Я кивнула й пішла до палати

Андріана вже почала прокидатися, коли я зайшла. Вона повернула голову на звук дверей і сонно всміхнулася

- Кохана, ти де була?

- Ходила випити кави. Зустріла Лану з якимось хлопцем

- З якимось хлопцем?, - перепитала вона, трохи усміхнувшись

- Денис Олександрович. Лана нас познайомила

- І як тобі він?

Я знизала плечима й сіла поруч із ліжком

- Не знаю. Я його не знаю

Андріана простягнула руку, і я відразу взяла її долоню

- Ти не мусиш одразу з усіма розмовляти, Луно

- Я знаю. Просто не хотіла знайомитися о сьомій ранку

- Тоді сьогодні в нас буде день без зайвих знайомств, - лагідно сказала вона

Я ледь усміхнулася й поправила ковдру на її плечі

- Як ти почуваєшся?

- Краще. Трохи слабка, але нудота поки не повернулася

- Добре. Коли прийде лікар, скажеш йому все, що відчуваєш. Навіть якщо здаватиметься, що це дрібниці

- Так, лікарко Луно, - пожартувала Андріана

Я подивилася на неї з удаваною суворістю

- Можеш сміятися, але я серйозно

- Знаю, кохана. І я тебе слухатиму

Я вмостилася на стільці біля ліжка, не відпускаючи її руки. Мені було значно легше, коли я могла бачити Андріану й переконуватися, що їй справді краще

Від імені Лани

Коли Луна пішла до Андріани, Денис провів її поглядом, а потім повернувся до мене

- Вона завжди така мовчазна?, - запитав він. - Я привітався, представився, а вона лише кивнула й пішла. Я щось не так зробив?

Я похитала головою

- Ні, Денисе. Ти нічого поганого не зробив

- Тоді в чому справа?

- Луна не дуже звикла до нових людей. Їй потрібен час, щоб почуватися комфортно поруч із кимось незнайомим. Вона може мовчати, навіть якщо людина їй нічим не завадила. Не сприймай це особисто

Денис задумливо кивнув

- Тобто мені краще не нав'язуватися?

- Саме так. Привітайся, коли побачитеся, спілкуйся спокійно й дай їй можливість самій вирішити, коли вона буде готова до розмови. Згодом, можливо, звикне до тебе

- Добре. Не хочу, щоб вона почувалася незручно через мене

Я вдячно всміхнулася

- Це правильний підхід

Ми попрямували до ординаторської, адже сьогодні в нас обох була зміна. Дорогою Денис ще раз запитав:

- Ви справді близнючки? Ви неймовірно схожі. Якби я не знав, що вас двоє, то точно переплутав би

- Так, ми близнючки. Але характери в нас різні. Луна більш замкнута, їй комфортніше наодинці або з людьми, яких вона добре знає

- Зрозумів

В ординаторській ми розійшлися до своїх шафок, щоб перевдягнутися в робочий одяг

Я натягнула медичну форму й перевірила, чи все необхідне взяла із собою. Сьогодні обіцяла бути насичена зміна, і мені потрібно було зосередитися на роботі