10. Нова дівчина чи зникнення...

Я прокинулася ще до будильника. У кімнаті було тихо й напівтемно. Міла й Міра ще спали. Я повернула голову й побачила Раду. Вона мирно спала поруч, трохи закутавшись у ковдру. Обережно торкнувшись її плеча, я тихо прошепотіла:

- Радо... прокидайся

Вона розплющила очі не одразу

- Мм?..

- Краще йди зараз, поки близнючки не прокинулись

Рада кілька секунд дивилась на мене сонним поглядом, потім зрозуміла, про що я

- А, так...

Вона повільно підвелася, поправила волосся й взяла свої речі

- Ти як?, - тихо запитала вона перед виходом

- Краще

Рада кивнула

- Добре

Після цього вона тихенько вислизнула за двері. Я ще трохи посиділа на ліжку, а потім вирушила в душ. Тепла вода допомогла остаточно прокинутися. Учорашній вечір здавався далеким і водночас дуже близьким. Коли я повернулася до кімнати, витираючи мокре волосся рушником, то побачила, що Міла вже не спить. Вона сиділа на своєму ліжку з чашкою води в руках. Побачивши мене, вона усміхнулася:

- Доброго ранку

- Доброго, - відповіла я

Міла уважно подивилася на мене

- Ти сьогодні виглядаєш трохи краще

Я злегка знизала плечима

- Можливо

Вона кілька секунд мовчала, а потім раптом запитала:

- А чого це мені здалося, що двері вранці відкривалися?

Я завмерла лише на мить. Міла примружилася й усміхнулася куточком губ

- Чи мені наснилося?

У її голосі не було підозри. Швидше звичайна цікавість після ранкового пробудження. Міра все ще мирно спала, нічого не підозрюючи

- Наснилося, мабуть, - відповіла я спокійно

Міла усміхнулася

- Можливо

Вона допила воду і пішла до ванної кімнати. Я швидко відкрила шафу й почала шукати одяг на день. Поки перевдягалася, двері сусіднього ліжка тихо скрипнули. Прокинулася Міра. Вона сіла на ліжку, сонно кліпаючи очима

- Котра година?.., - пробурмотіла вона

- Ще рано, - відповіла я

 Добре...

Міра потягнулася й позіхнула

- А Міла де?

- У ванній

- Зрозуміло

Кілька хвилин у кімнаті було тихо. Я складала речі, а Міра поступово прокидалася. Потім вона уважно подивилася на мене

- Ти сьогодні виглядаєш спокійнішою

Я задумалася на секунду

- Можливо, трохи

Міра усміхнулася

- Це добре

Саме в цей момент із ванної повернулася Міла

- О, прокинулася!, - сказала вона сестрі

- Ага

- Тоді збирайся. Скоро сніданок

Міра театрально застогнала й упала назад на подушку

- Я не хочу вставати...

- Хочеш, хочеш, - засміялася Міла, та стягнула ковдру з Міри

І вперше за кілька днів у кімнаті з'явилася легка, звичайна ранкова атмосфера - без напруги, без важких розмов. Просто початок нового дня. Ми швидко зібралися й разом вирушили на сніданок. Ранок був прохолодний, але сонячний. Біля їдальні вже збиралися студенти, хтось поспішав на пари, хтось ще позіхав на ходу. Усередині ми взяли їжу й почали шукати вільний столик. Нестор і Остап уже сиділи біля вікна

- О, привіт!, - махнув рукою Нестор

- Доброго ранку, - додав Остап

Ми сіли до них. Я мимоволі озирнулася. Каті не було. Кості теж

- Дивно, - сказала Міра. - Зазвичай Катя приходить раніше за всіх

- Може, проспала, - припустив Нестор

- Катя?, - засміявся Остап. - Це менш імовірно, ніж сніг у липні

Міла тихо засміялася. Ми почали снідати. Розмова точилася навколо звичайних речей - пар, викладачів, вихідних. І саме тоді біля нашого столика з'явилася Катя. Виглядала вона трохи втомленою

- Доброго ранку, - сказала вона, ставлячи піднос на стіл

- О, а ми вже думали тебе викрали, - пожартував Нестор

- Не пощастило викрадачам, - відповіла Катя й усміхнулася

- А де Костя?, - запитала Міла

Катя сіла поруч

- Спить ще. Учора до третьої ночі над курсовою сидів

- Герой, - серйозно кивнув Остап

- Божевільний, - виправила Катя

За столом пролунав сміх. Катя взяла чашку чаю, але потім її погляд ненадовго зупинився на мені. Лише на мить. Ніби вона хотіла запитати, як я після вчорашнього вечора. Але при всіх нічого не сказала. Лише ледь помітно кивнула. І я зрозуміла цей жест без слів. Вона просто перевіряла, чи я тримаюся. Я так само ледь помітно кивнула у відповідь. Після цього Катя переключилася на загальну розмову, а сніданок продовжився вже в більш звичній атмосфері. За вікном світило сонце, у їдальні стояв гомін студентів, і вперше за довгий час ранок здавався майже звичайним